This website works best with JavaScript enabled

(Доповідь першого заступника голови Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України Леоніда Тарасенка на Всеукраїнській науково-практичній конференції на тему: «Шляхи попередження інвалідності в Україні та підвищення  ефективності медичного забезпечення інвалідів відповідно до вимог Конвенції ООН про права інвалідів»

Шановні колеги, шановні учасники конференції!

Питання про стан медичного забезпечення інвалідів в Україні, підвищення його якості та ефективності вперше за часи незалежності нашої держави виноситься на обговорення Всеукраїнської конференції громадської організації в такому широкому аспекті.

Проведення цієї конференції ініційовано Всеукраїнською організацією інвалідів «Союз організацій інвалідів України» та Львівською обласною асоціацією інвалідів ВОІ СОІУ, і викликано дійсно незадовільним станом медичного забезпечення людей з інвалідністю в нашій державі.

Це сталося не сьогодні, не в останні роки, а накопичувався в попередні періоди. І на сьогодні стан медичного забезпечення людей з інвалідністю можна порівняти із хронічним захворюванням, яке потребує радикального втручання та лікування.

Статистика свідчить, що за останні 20 років чисельність інвалідів в Україні подвоїлась і становить понад 2,7 млн. осіб, а на думку експертів ця цифра значно більша. Це певною мірою зумовлено соціально-економічною ситуацією в нашій державі, недосконалістю законодавчої та нормативної бази, відсутністю ефективної, системної роботи по запобіганню інвалідності.

При підготовці конференції ми здійснили моніторинг чинного законодавства, нормативних актів, загальнодержавних та державних цільових програм у сфері охорони здоровя, яких в нашій державі налічується близько 30. Особлива увага зверталася на законодавчі акти та нормативні документи, які стосуються людей з інвалідністю. Це Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», Державна цільова програма «Національний план дій з реалізації Конвенції ООН про права інвалідів» на період до 2020 року тощо. Крім того, здійснено моніторинг основ законодавства про охорону здоровя та змін до нього, а також проаналізовано проект Закону України «Про затвердження загальнодержавної програми «Здоровя – 2020: український вимір».

Аналіз засвідчив, що більшість цих нормативних актів не відповідають вимогам Конвенції ООН про права інвалідів, інші не виконуються належним чином, а до ряду з них необхідно вносити відповідні зміни та доповнення.

Конвенція ООН про права інвалідів (Стаття 25) визначає: «Держави – учасниці визнають, що інваліди мають право на найбільш досяжний рівень здоров’я без дискримінації за ознакою інвалідності.

Держави – учасниці вживають усіх належних заходів для забезпечення доступу інвалідів до послуг у сфері охорони здоровя, які враховують гендерну специфіку, у тому числі до реабілітації за станом здоровя».

Як же реалізуються ці вимоги Конвенції ООН про права інвалідів?

Якщо взяти Державну цільову програму «Національний план дій з реалізації Конвенції ООН про права інвалідів» на період до 2020 року, розділ ХІІІ – «Здоров’я», то в ній відсутні конкретні питання підвищення ефективності медичного забезпечення людей з інвалідністю. В цій програмі йдеться, зокрема, про внесення змін до Закону України  «Про психіатричну допомогу», до положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності ЛКК тощо.  

В Законі України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», розділ VІ – «Матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення інвалідів», стаття 36, йдеться: «Матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсії, допомог, одноразових виплат), забезпечення медикаментами, технічними та іншими засобами, а також шляхом надання послуг по медичній, соціальній, трудовій, професійній реабілітації». Тобто загальні фрази, які практично не можуть реалізувати право інваліда на медичне забезпечення. Чи стаття 38 цього ж закону говорить: «Інваліди, які отримують пенсію, що не перевищує мінімального розміру пенсії, або соціальну допомогу, призначену замість пенсії, діти-інваліди мають право на безоплатне придбання лікарських засобів за рецептами лікарів при амбулаторному лікуванні, а інваліди І-ІІ групи  при амбулаторному лікуванні на придбання лікарських засобів з оплатою 50 % їх вартості». Як реалізовується таке право на безоплатне чи пільгове придбання ліків? Практично ніяк. Це дискримінаційна стаття. Адже той, хто отримує пенсію на гривню більше, ніж 1 000, не може безоплатно придбати ліки. Крім того, інваліди ряд медичних препаратів приймають довічно, а не при амбулаторному лікуванні.  

Те ж саме можна сказати про реалізацію Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», зокрема стаття 18 «Організація медичного обслуговування в реабілітаційних установах», стаття 27 «Виплати грошових компенсацій при реалізації індивідуальних програм реабілітації інвалідів», стаття 29 «Виплати грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування». Ці статті закону фактично не виконуються.

Окремо зупинюсь на Законі України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоровя щодо удосконалення надання медичної допомоги». Зокрема, стаття 8 доповнена частинами такого змісту: «Кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоровя медичної допомоги, до яких належать: екстрена медична допомога, первинна медична допомога, вторинна (спеціалізована) медична допомога, третинна (високоспеціалізована) медична допомога». Коментувати цю статтю не буду – учасники конференції, лідери інвалідних організацій України знають, як реалізується ця стаття.

Перелік нормативних актів щодо медичного забезпечення людей з інвалідністю, які не відповідають вимогам Конвенції ООН про права інвалідів можна продовжувати. Але є і інші фактори, які впливають на рівень медичного забезпечення інвалідів.

Обмежене фінансування охорони здоров’я, відсутність системи, яка б дозволила забезпечити безперервний процес реабілітації, своєчасне надання послуг, нечітка взаємодія різних інституцій та спеціалістів стримують надання інвалідам своєчасної кваліфікованої медичної допомоги та реабілітації, зменшення рівня інвалідності.

Наш висновок такий, що чинне законодавство та інші нормативні акти не забезпечують належну доступність та ефективність медичного обслуговування людей з інвалідністю.

В цьому плані позитивним є наміри держави розробити та прийняти –Закон України «Про затвердження загальнодержавної програми «Здоровя – 2020: український вимір».

Міністерство охорони здоровя України 16 березня 2012 року оприлюднило проект цього закону та винесло його на громадське обговорення. Зараз це громадське обговорення знаходиться в стадії завершення.

Мета загальнодержавної програми «Здоров’я – 2020: український вимір» є збереження та зміцнення здоров’я, профілактика захворювань, зниження захворюваності, інвалідності і смертності населення, піднесення якості та ефективності надання медичної допомоги, забезпечення соціальної справедливості і захисту прав громадян на охорону здоров’я. Термін виконання програми 2013-2020 роки.

Разом з тим моніторинг проекту Програми говорить про те, що ця програма не містить в собі питання доступності та підвищення ефективності медичного забезпечення людей з інвалідністю. Розділ ІV п. 6 «Створити кращі можливості для інвалідів» в основному включає розробку заходів щодо профілактики дитячої інвалідності, надання соціальної допомоги та соціального супроводу інвалідів, удосконалення нормативно-довідкового забезпечення медико-соціальної експертизи та реабілітації, інші організаційні заходи.

Очікувані результати:

підвищення ефективності повної і часткової реабілітації (на 4 % до 2020 р.);

розвиток мережі центрів медико-соціального обслуговування інвалідів і пенсіонерів.

Тобто «Здоровя – 2020» не є українським виміром для інвалідів.

Цей аналіз основних законодавчих та нормативних документів щодо медичного забезпечення інвалідів ми зробили не для того, щоб звинуватити органи влади в недосконалості чи недолугості окремих з цих документів, а для того, щоб звернути увагу законодавчих та виконавчих органів державної влади на необхідність виправити ситуацію в питаннях медичного забезпечення людей з інвалідністю.

Є два напрямки вирішення цієї проблеми:

Перший – внесення змін та доповнень до діючих законодавчих актів та нормативних документів та проекту Закону України «Про затвердження загальнодержавної програми «Здоровя – 2020: український вимір».  

Другий – розробка та затвердження Державної програми «Про забезпечення доступності та ефективності медичного обслуговування людей з інвалідністю».

І перший і другий напрямки потребують спільної роботи відповідних державних структур та громадських організацій інвалідів.

На що, на нашу думку, треба в першу чергу звернути увагу при підготовці пропозицій.

Перше – це доступність медичного забезпечення. Статистика свідчить, що в середньому кожен інвалід має 3-4 хронічних захворювань, кожен другий потребує щорічно реабілітаційного лікування, кожен третій – стаціонарної медичної допомоги, кожен четвертий самостійно не виходить за межі своєї оселі, кожен інвалід І-ІІ груп потребує принаймні раз на два роки санаторно-курортного лікування тощо.

Сьогодні середня пенсія інваліда загального захворювання становить 900-1000 гривень. Чи доступне медикаментозне забезпечення для таких інвалідів при вторинній (спеціалізованій) чи третинній (високоспеціалізованій) медичній допомозі при обмеженому фінансуванні охорони здоров’я. Безумовно, що ні. Та й первинна медична допомога, що надається в амбулаторних умовах і передбачає надання консультації, проведення діагностики та лікування найбільш поширених хвороб недоступна для більшості інвалідів, пов’язаних в першу чергу з фінансовими проблемами.

На сьогодні фактично не виконується Постанова Кабміну України від 17 серпня 1998 р. № 1303 «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань». Наразі ця Постанова Кабміну потребує відповідних змін та доповнень, а швидше всього необхідно прийняти нову постанову Кабміну України.

Декілька слів щодо Постанови Кабміну України від 25 квітня 2012 р. № 340 «Про реалізацію пілотного проекту щодо запровадження державного регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб з гіпертонічною хворобою», реалізація якого з 1 червня по 31 грудня 2012 року.

Практичне запровадження цього проекту в належній мірі не реалізовано, про що свідчить  інформація, яка надходить від громадських організацій інвалідів.

Тобто сьогодні ми констатуємо, що рівень пільгового забезпечення лікарськими засобами залишається недостатнім. 

Щодо рівня медичної реабілітації інвалідів.

Відповідно до Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» стаття 33 – «Медична реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійснюється в лікувально-профілактичних закладах, реабілітаційних установах відповідного типу. 

Медична реабілітація включає всі види відновного лікування у стаціонарних, амбулаторних і санаторно-курортних умовах, диспансерне спостереження, профілактичні заходи, а також реконструктивну хірургію, протезування та ортезування».

Дуже хороша стаття. Але як вона реалізується?

Відновне лікування в стаціонарних умовах для інвалідів загального захворювання не забезпечується. Це стосується також санаторно-курортного лікування. В державі відсутня належна кількість регіональних та місцевих медико-соціальних центрів. Існуючі на сьогодні міжрегіональні та регіональні центри соціально-трудової, професійної та медичної реабілітації не забезпечують потребу інвалідів в медичній реабілітації. Хоча є позитивний приклад роботи в цьому напрямку Львівського міжрегіонального центру соціально-трудової, професійної та медичної реабілітації. Учасники конференції будуть мати нагоду почути інформацію директора цього центру Дунаса Г. Г., а також відвідати цей центр.

Коротко хочу зупинитися на реабілітаційних центрах громадських організацій інвалідів. Такі центри є майже в усіх областях України. Зокрема, у Львівській області такі центри створені в місті Дрогобичі, Пустомитівському, Жовківському, Сокальському районах. Але проблема таких центрів – відсутність належної фінансової та матеріальної допомоги з боку органів державної влади, без чого діяльність таких центрів стає безперспективною.

Ефективність медичного забезпечення людей з інвалідністю залежить від роботи відповідних структур на державному, регіональному та місцевому рівнях. В кожній області, кожному місті чи районі є свої успіхи, проблеми і недоліки в медичному забезпеченні людей з інвалідністю. Учасниками сьогоднішньої конференції є лідери регіональних та місцевих організацій інвалідів, які достеменно знають стан медичного забезпечення інвалідів на місцях. І ми почуємо їх думку з цього приводу.

Хочу лише підкреслити, що у Львівській області накопичено позитивний досвід співпраці органів влади, закладів охорони здоров’я щодо медичного забезпечення людей з інвалідністю. Про це свідчить розробка за участю обласної асоціації інвалідів обласної комплексної програми соціальної підтримки та реабілітації інвалідів на 2011-2014 роки, в якій є окремий розділ «Медичне забезпечення та оздоровлення людей з інвалідністю». Про те, як реалізовується ця програма, ви почуєте у виступі заступника начальника головного управління охорони здоровя Львівської ОДА.

Безумовно, в короткій інформації неможливо розкрити всі проблеми, які на сьогодні існують в медичному забезпеченні інвалідів в нашій державі.

Готуючись до Всеукраїнської конференції, ми звернулися до керівників регіональних організацій інвалідів ВОІ СОІУ, а також до інвалідів України через Всеукраїнський часопис для інвалідів «Благовіст» з проханням надати інформацію про своє бачення стану медичного забезпечення людей з інвалідністю в Україні та відповідному регіоні, про проблеми, які повинні вирішуватись на рівні держави та безпосередньо на місцях щодо підвищення ефективності медичного забезпечення неповносправних людей.

Пропозиції, які надійшли від лідерів регіональних та місцевих організацій інвалідів, від інвалідів в певній мірі узагальнені та враховані в моїй інформації, ряд з них вивчаються.

Виходячи з цього, на розгляд Всеукраїнської конференції виносяться наступні пропозиції:

Звернутися до відповідних державних органів з наступним:

Розробити зміни та доповнення до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та внести до нього окремий розділ «Медичне забезпечення інвалідів».

Розробити та затвердити (за участю громадських організацій інвалідів) Державну програму: «Про забезпечення доступності та ефективності медичного обслуговування людей з інвалідністю», передбачивши в ній:

безоплатне отримання у закладах охорони здоровя всіх видів медичної допомоги;

про безоплатний та пільговий відпуск лікарських засобів для людей з інвалідністю всіх груп та нозологій;  

вдосконалення організаційної роботи з профілактики інвалідності за рахунок використання досягнень медичної науки, сучасних медичних та організаційних технологій;

запровадження комплексної реабілітації людей з інвалідністю через мережу міжрегіональних, регіональних та місцевих медико-соціальних центрів;

забезпечення якісного проведення оглядів необхідними спеціалістами з наступним складанням індивідуальних планів оздоровлення та лікування виявлених хвороб;

прийняття окремих програм щодо поліпшення медичного забезпечення сільських інвалідів;

запровадження сімейної медицини при наданні первинної медичної допомоги інвалідам;

забезпечення потреби людей з інвалідністю у всіх видах протезування та у виготовленні ортезів згідно з медичними показниками;

забезпечення людей з інвалідністю санаторно-курортним лікуванням з відповідним внесенням змін до Порядку забезпечення санаторно-курортними путівками деяких категорій громадян органами праці та соціального захисту населення;

проведення широкої просвітницької роботи з питань профілактики інвалідності та формування здорового способу життя.

Відповідні зміни внести до Державної цільової програми «Національний план дій з реалізації Конвенції ООН про права інвалідів» на період до 2020 року» (розділ ХІІІ, «Здоров’я»).

До проекту Закону України «Про затвердження загальнодержавної програми «Здоровя – 2020: український вимір» внести окремий розділ «Медичне забезпечення людей з інвалідністю».

Звернутись до Ради Міністрів АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій розробити відповідні програми щодо забезпечення доступності та ефективного обслуговування людей з інвалідністю.

Громадським організаціям інвалідів України необхідно активно включитися в розробку відповідних пропозицій щодо розробки та запровадження вищевказаних пропозицій. 

Тільки спільними зусиллями ми зможемо вплинути на підвищення ефективності медичного забезпечення людей з інвалідністю!

 


 


 

 

 

 

 

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123