This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Львівська обласна асоціація

Всеукраїнської організації
Союз осіб з інвалідністю України

Промені сонця повільно опускалися за вікном лікарняної палати і вигравали на останньому пожовклому листочку оголеного клена, що ріс біля лікарні. Листочок тріпотів від подиху холодного вітру, ледь тримаючись за гілку, щоби не впасти на мокру від дощу землю і там загинути…

Василь не зводив очей з цього самотнього пожовклого листочка, а в голові весь час снувала дише одна думка: коли листочок впаде, то і він, як той листочок, попрощається з життям.

Захищаючи від російського агресора донецький аеропорт, Василь був важко поранений. Його, стікаючого кровю, побратими винесли з поля бою, занесли у бліндаж, а згодом доставили в госпіталь. Тоді було поранено ще кілька бійців АТО. Від нестерпного болю Василь втрачав свідомість, а коли приходив до тями, рвався у бій. Особливо сильно боліла права нога, якої вже не було… Щоб врятувати юнака від гангрени, що прогресувала, і неминучої смерті, довелося лікарям ампутувати розтрощену ногу.

Лікарів хвилювало і турбувало, що цей 23-річний юнак був байдужий до всього, йому не хотілося жити. Медсестра Оля, даючи хлопцеві ліки для обезболення, говорила: «Не падай духом, хлопче, дякуй Богові, що залишився живий». Не міг вплинути на песимістичний настрій Василя і психолог лікарні. Він розумів, що хлопцеві потрібний якийсь особливий стрес, який би викликав у нього бажання боротися за життя, терпіти і перемагати біль. Він навіть не здогадувався, що причиною песимізму була кохана дівчина Оксана. Заплющивши очі, він бачив перед собою смугляве личко дівчини, її великі карі очі, тугі довгі коси. Згадував, як вони з Оксаною проводили довгі літні вечори над річкою, що протікала біля їхнього села, як обіймаючи один одного, жартували, особливо згадувався той солодкий і п’янкий цілунок Оксани, коли вона проводжала його в зону антитерористичної операції на боротьбу з ненависним агресором. Тоді Оксана дала Василеві срібний ланцюжок з хрестиком. «Він, мабуть, і врятував мене від смерті у тому жорстокому бою», - думав Василь.

З їхнього села в Донецьк відправляли кілька хлопців, серед них був і його найкращий друг Микола. Саме Микола виніс пораненого Василя з поля бою за донецький аеропорт. «Де він тепер,  - думав Василь, - чи живий». Гіркі болючі думки огортали Василя і стискали серце.

Якось одного дня двері палати відчинилися і на порозі появився Микола. Він підбіг до ліжка і почав обнімати Василя, радісно поплескуючи його по плечах, сказав: «Не падай духом, друже, ще погуляємо на твоєму весіллі з Оксаною». Василь з тугою в очах і жалем відповів: «Яке вже там весілля, хіба захоче вона повязати свою долю з інвалідом? Вона молода, красива знайде собі здорового чоловіка. Он тракторист Степан, пам’ятаєш, як він упадав за Оксаною?»

- Василю, Степан загинув під Луганськом. Я також був поранений. Відбулася ротація і я тепер їде в наше село. Що передати Оксані?

- Нічого їй не говори, що я тепер безногий інвалід, не хочу, щоб переживала. Добре?

Микола кивнув головою, ще раз обняв друга і вийшов з палати.

Односельчани вітали своїх земляків як героїв, цілували, обнімали, дарували квіти, а чиясь маленька дівчинка дала Миколі свого улюбленого плюшевого медведика.

Микола озирнувся і побачив Оксану. Вона підходила до кожного бійця і запитувала, чи той не бачив Василя. Підійшла і до Миколи.

- Колю, ти ж його друг, скажи мені, де є Василь? Чому він не приїхав? Чує моє серце, що  з ним щось недобре. Скажи мені правду, прошу тебе.

Микола не знав, як йому бути в цю хвилину. Згадав свою обіцянку, яку він дав Василеві. Але побачив гіркі сльози в очах Оксани, вирішив сказати правду.

…Кленовий листочок все ще тріпотів на гілці. Василь з тугою дивився на нього і важко зітхав.

Раптом до палати вбігла Оксана. Вона рвучно припала до Василя, почала його цілувати, обнімати, притискала до себе і промовляла: «Любий мій, я з тобою, я кохаю тебе і ніколи не залишу».

Сльози текли з очей Василя, він цілував Оксану і навіть не відчував болю від втраченої ноги.

Лікарі зрозуміли, що саме ця дівчина викликала у Василя бажання жити і що тепер піде на поправку, адже велика сила любові родить чудеса, буває кращою за ліки.

Обіймаючи Оксану, Василь мимоволі кинув погляд на кленове дерево. Листочок тріпотів на гілці, ніби вітав Василя зі щастям і коханням…

Романія ДАНИЛЮК
Союз організацій інвалідів України Національна асамблея інвалідів України Міністерство соціальної політики України Президент України
Верховна Рада України Кабінет Міністрів України Львівська обласна рада Львівська облдержадміністрація
Львівська міська рада Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві Пенсійний фонд України Фонд соціального захисту інвалідів
#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123