This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Львівська обласна асоціація

Всеукраїнської організації
Союз осіб з інвалідністю України

Цими днями з достовірних джерел я довідався неприємну новину. На Вінниччині, без попередження і без докорів сумління, закрили черговий навчальний заклад, в якому освіту здобували діти з особливими потребами. Це вчинили з Соколівською загальноосвітньою школою-інтернатом, що в Крижопільському районі.

Це давно відомий освітній заклад з добрими багаторічними традиціями. Тут навчається 38 дітей-інвалідів, є і візочники. Персонал закладу нараховує близько 40 працівників. Все досі було гаразд, всіх задовольняла діяльність закладу. Та ось більшість депутатів обласної ради, не вникнувши як слід в суть проблеми, прийняли таке рішення. Посилались на потребу зекономити кошти.

А як дітям-інвалідам бути далі? Місцеві жителі кажуть: тепер влада пояснює їм, що дітям доведеться їздити в інші інтернати в сусідні райони, зокрема, в Могилів-Подільський або той, що в Піщаному. А це доведеться долати 30 кілометрів.

Втім, дехто з працівників Департаменту освіти і науки облдержадміністрації, зокрема заступник директора Олена Чорна, вважає, що тут треба переходити на інклюзивне навчання і дітей-інвалідів із Соколівки слід давати в звичайні загальноосвітні школи. Все на словах правильно, такий курс в Україні здійснюється. Але, по-перше, Соколівські школи не готові до переходу на інклюзив. А по-друге, батьки дітей-інвалідів стурбовані: будуть великі проблеми з транспортом, щоб доїжджати в Могилів-Подільський. Питання про його виділення ще не вирішено. Крім того, без роботи залишаться близько 40 працівників закритого інтернату, серед них фахівці з відповідною підготовкою.

Є ще немаловажна характерна деталь. Йдеться про привабливе приміщення Соколівської школи-інтернату. Знавці і дослідники свідчать таке. Ця школа розташована на території садиби родини Бжозовських, яку було засновано наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. Структура садиби і окремі складові архітектурного комплексу чудово збереглися. Найбільш ранній будинок господаря з прибудованими до нього господарськими приміщеннями – кухнею, коморою, льодівнею – є унікальним зразком житлово-господарського будівництва кінця ХVІІІ ст. Після добудови приміщення «старої» частини використовувались для презентацій. Паркет там зроблено з рідкісних порід дерев, а стелі прикрашено розписами та ліпленням. Садиба розташувалась по обидва боки ставка і джерела, що також входять до ландшафтного парку. У ньому досі збереглися багатовікові дерева (дуб, модрина тощо). Джерело було оформлене диким камінням, залишки цієї композиції спостерігаються донині.

А тому, ймовірно, це приміщення вподобав інший.економічно більш доцільний, ніж діти-інваліди, «господар».

Прикро, що місцева влада так поставилась до дітей-інвалідів. Тепер їм доведеться відвойовувати право на освіту. А є загальновідомі факти, що через такі освітні заклади у широкий світ виходять добре підготовлені діти. Наведу хоча б такий приклад.

Оленка Наконечна народилася в тій же Вінниці. При її народженні лікарі встановили в неї діагноз: ДЦП. Маму діагноз злякав. Вона відмовилась від доньки. Хто батько Оленки – невідомо від самого її народження. Дівчинка потрапила у Вінницький дитбудинок, де й пробула 8 років. Усі ці роки була прикута до візка. Далі її направили в інтернат для розумово відсталих. На диво, вона тут наполегливо вчилася.

Минуло ще 7 років. Оленку скерували в Трускавець. Їй пощастило. Вона потрапила на лікування в клініку відомого фахівця, Героя України Володимира Козявкіна. Він багато зробив для зміцнення її здоров’я.

Далі дівчину перевели в Бориславський спецінтернат для дітей з ДЦП. Потім вдруге лікувалася у Володимира Козявкіна (до речі, за його власні кошти). Він повірив у здібності Оленки.

Але головне тут в тому, що Олена Наконечна закінчила з відзнакою Бориславський спецінтернат для дітей інвалідів. Добре навчання, праця над собою принесли успіх: Олена поступила на філологічний факультет університету. Значить, школи-інтернати таки дечому навчають. О. Наконечна успішно закінчила університет. До речі, коли вчилась у вузі, деякі однокурсники ставились до неї насторожено. Адже для них незвично – поряд за лавкою сидить візочниця. Але минулося. Приклад Олени Наконечної показує, що за освіту треба боротися, працювати і навіть через інтернат можна вийти в люди. Про Наконечну можна розповідати ще багато.

Але повернемось до Соколівської загальноосвітньої школи-інтернату. Попри обіцянки і запевнення чиновників сім’ї дітей-інвалідів вважають, що передбачене Конвенцією ООН їх право на здобуття освіти порушено. Адже не всі діти зможуть їздити за 30 кілометрів в інший район. І чи знайдеться тепер для всіх 38 місце в звичайній Соколівській школі? І як бути з автобусом? Все це належить швидко вирішувати. Адже до початку навчального року залишилось надто мало часу.

 

Союз організацій інвалідів України Національна асамблея інвалідів України Міністерство соціальної політики України Президент України
Верховна Рада України Кабінет Міністрів України Львівська обласна рада Львівська облдержадміністрація
Львівська міська рада Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві Пенсійний фонд України Фонд соціального захисту інвалідів
#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123