Під час відкриття начальник відділу соціального захисту осіб з інвалідністю Департаменту соціального захисту населення ЛОДА Юлія Мельникова зауважила, що цей захід дасть можливість побачити приклади сімей, які бережуть і примножують свої культурні цінності, а також завжди підтримують один одного. «Від бабусі до онуки український народ передає свої традиції, - зауважила у своєму виступі заступник директора Львівського відділення Фонду соціального захисту інвалідів - Рената Івать. – Так і учасники фестивалю передають від покоління до покоління свої найкращі сімейні звичаї». Представники установ соціального захисту бажали учасникам фестивалю твердості духу, незламного оптимізму та сімейного затишку на щодень.

Серед присутніх – організатори та учасники, загалом – 30 осіб. Атмосфера під час заходу була дружня і невимушена, завдяки чому понад десяток сімей з різних куточків Львівщини відчули себе однією родиною. «Часто і перепони на їхньому шляху, і випробування – дуже схожі, - розповідає Ірина Ткачук, перший заступник голови Львівської обласної асоціації та ведуча заходу. – Разом із тим, радість від досягнень, нових успіхів - завжди помножується». Хто ж вони – учасники цього фестивалю? Читайте далі.

 

«Мрію подорожувати»

Батькам Анюти з Трускавця радили відмовитися від немовляти ще в пологовому будинку. Однак, мама Мирослава навіть уявити не могла свого життя без цієї маленької беззахисної дівчинки. Зараз Аня уже виросла, але досі життя її батьків обертається довкола неї. Хоч і пересувається з допомогою інвалідного візка, це не заважає їй бути активною. Аня була учасницею конкурсу на Донеччині «Краса без обмежень», є учасницею ансамблю «Калинонька» Трускавецького міського товариства. А ще вона любить співати, малювати, щороку бере участь у спартакіадах. У рідному Трускавці стала чемпіонкою з боча серед людей з інвалідністю. Ця дружна родина тішиться кожному досягненню Анюти, і не уявляє свого життя без доні. Ведуча фестивалю Ірина Ткачук запитала дівчину, про що ж вона мріє, на що Аня відповіла: «Мрію подорожувати». Віримо, що тобі все вдасться!

 

«Я, як і раніше, кохаю і радію життю»

Бувають історії, коли життя поділяється на «до» і «після». Так трапилося і в Мар’яни Теслюк із села Деревляни Кам’янка-Бузького району. Життя плило своєю течією – дівчина з червоним дипломом закінчила Золочівський ліцей, пішла на роботу. Тим переломним днем стало 13 січня 2017 р. – саме цього дня Мар’яні озвучили страшний діагноз, як наслідок – інвалідний візок. Проте дівчина не опустила рук, а почала тренуватися. Її помічники – це мама, яка поневолі стала реабілітологом для доньки, і тато, який попри другу групу інвалідності, працює та є надійною опорою для сім’ї.

Мар’яна – талановита рукодільниця, бо і шиє, і вишиває, і викладає мозаїку. Сама дівчина каже про себе: «Я, як і раніше, кохаю і радію життю».

Приклад сім’ї Теслюків – це свідчення того, що підтримка та віра творять дива.

 

«Живемо, працюємо, відпочиваємо»

Так розповідають про себе Юля і Тарас з Дашави, що на Стрийщині. Вони познайомилися у реабілітаційному центрі в Лютіжі. Вона – з Кіровоградщини, він – із Львівщини. Тим не менше, у них знайшлося стільки спільного, що сім’я склалася ніби сама собою. Зараз вони – уже досвідчене подружжя, що виховує двох синів.

 

Дуже цінно, що Юля і Тарас показують їм на власному прикладі, як треба жити. Обоє чесно працюють: він – ремонтує взуття, а вона – чудово шиє. Подружжя долучається до громадської роботи, бо їм не байдуже, якою є їхня мала батьківщина, зокрема, впорядковували місцевий стадіон.

Вони вміють і працювати, і відпочивати.

Усміхненими та радісними – такими ми побачили цю сім’ю, і саме в таких сім’ях виростають щасливі діти.

 

«Якби не мама, я би нікуди не їздила»

Найближча і найрідніша. Та, що вірить та надихає, а іноді – мотивує і підштовхує, - як є у сім’ї Жаданів із Радехівщини. Мама Наталія хворіє на астму, але саме вона є тим «двигуном», що рухає доньку вперед, до нових досягнень. Вікторія – талановита вокалістка, що має вже чимало перемог на фестивалях всеукраїнського та міжнародного рівнів. Мама ніколи не зважала на те, що у Вікторії є вада очей, бо її талант має величезні перспективи до розвитку. А отже, вважає мама, треба докладати всіх зусиль, щоб досягнути гідного результату. «Якби не мама, я би нікуди не їхала, - каже Вікторія, - бо я дуже лінуюся», - зізнається дівчина. Наталія ж усім сім’ям-учасникам фестивалю побажала завжди мати ціль і до неї іти.

Вікторія як подяку мамі за її невтомну материнську працю заспівала пісню.

 

«У неї є постійне стремління вперед»

Хто ж більше любитиме та оберігатиме, хто вкладе всю свою незбагненну любов, хто подарує ніжність і мудрість, як не бабуся? Іринці і Володимиру Вовчакам із Сокальщини пощастило, адже їхня бабуся саме така. Вона присвятила себе онукам, їх всебічному розвитку, вона підтримує їх і дарує крила, які в майбутньому дадуть їм можливість злетіти. Дітки дуже творчі й талановиті – співають і малюють, вже представляли Україну на фестивалі в Туреччині. Після відвідин цієї країни Іринка почала вивчати турецьку мову та мріє про будинок біля моря. «У неї є постійне стремління вперед», - розповідає про онуку бабуся. Володя ж вже вирішив, ким хоче стати в майбутньому: «Я хочу бути дизайнером, для цього вже вчуся гарно малювати». А після закінчення фестивалю хлопець пішов гуляти коридорами готелю, де проходив захід. Бо ж треба глянути на дизайн інтер’єру, проаналізувати та оцінити. Маленькими кроками до великих досягнень.

 

У маминої любові нема вихідних

Коли в жінки народжується дитина, перші кілька років її життя вона здебільшого присвячує тому, щоб огорнути любов’ю і турботою крихітку. Коли в жінки народжується дитина з інвалідністю, особливо що стосується ментальних відхилень, все її життя кардинально змінюється і здебільшого вже ніколи не стає таким, як було раніше. У сім’ї Івахових зі Львова є мама і донька. Мама Тамара, яка не втомлюється навчати свою доньку, передавати їй свої знання і вміння. Та донька Таня, яка докладає всіх зусиль для того, щоб навчатися та виправдати мамині сподівання. Тетяна пише вірші, деякі навіть англійською, а ще займається рукоділлям і дуже любить проводити час, вирощуючи щось у землі. Мама гордиться своєю донею, постійно розповідає про її нові успіхи та досягнення. А донька дослухається до мами, цінує її та дуже старається. Сім’я Івахових – це велика мамина любов, у якої нема вихідних, та щира дитяча вдячність, яка дарує щодня усмішку та тепло.

 

«Мрію про персональну виставку»

Творчою окрасою своєї родини є Галина Бурмус. Її особистість – багатогранна, як і творчість. Адже Галина є заступником голови Трускавецької міської асоціації людей з інвалідністю, постійною учасницею спартакіад, а ще – активною учасницею співочого колективу «Калинонька». «Люблю допомагати людям», - ось так щиро і відкрито говорить Галина. Мабуть, люди це відчувають, тож і тягнуться до неї, наче до сонечка.

Улюбленою справою для дівчини є вишивання. «Коли починаю працю над вишивкою, - каже вона, - здається, що нічого не вийде. Але потім роблю крок за кроком і – диво, виходить краса». Найбільшою мрією Галини є її персональна виставка. Віримо, що їй вдасться цього досягнути.

 

Велике серце і щасливі діти

Червоноградська міська громадська організація неповносправної молоді «Ніка» – давній партнер Львівської обласної асоціації. Членами «Ніки» є в основному батьки особливих дітей, для яких їх діти – найкращі, найулюбленіші, найбажаніші. А головною потребою цих дітей є наша любов, наша безмежна турбота, наше бажання зробити їх щасливими. Тут кожна дитина – індивідуальність.

Наталя Хайсанова, керівниця цієї організації, якось непомітно стала тут мамою для всіх. Її велике серце містить любов, яка знаходить особливий підхід до кожної дитини.

 

Так, хлопці та дівчата співають і танцюють, розвивають свої здібності в інших сферах. Але головне, що тут вони почуваються потрібними, тут вони щасливі.

 

Члени товариства «Ніка» Олена Хайсанова та Олександр Адодін представили присутнім таночок «Віночок», а Богдан Савіцький пісню «Батьки мої».

Кожна родина – це джерело добра та любові

 

У зв’язку з хворобою декілька сімей не змогли приїхати на фестиваль. Однак, оскільки здебільшого про кожну родину була підготовлена презентація, присутні, хоч віртуально, але змогли з ними познайомитися. Це – родина Іванни та Романа Шепітяків зі Стрийщини, які виховують чудову донечку Надійку; це також багатодітна сім’я з Буська, в якій ростуть талановиті Богданка Федишин і Мар’янка Чучман, розвиваючи свої таланти під опікою мами Наталії Севрук; це сім’я Кремсів з Комарного (Городоччина), у якій син Руслан успадкував мамину творчу натуру і батькову хазяйновитість; це родина з Самбірщини, де мама – Надія Ярема встигає і за домівкою доглянути, і людям з інвалідністю району допомогти, бо ж очолює районну громадську організацію.

 

А скільки ще таких є, що своєю невтомною працею трудяться для своїх дітей і онуків, працюють, щоб їхні нащадки жили в кращих умовах, допомагають їм і оберігають їх, щоб жили щасливо. А скільки молоді, що стає опорою для батьків, бо ж любов, що передана з обіймами батьків, повертається сторицею.

 

Своїми виступами учасників фестивалю потішили ще дві чудові дівчини – це Ірина Мацик та Олена Даниленко, представники Яворівського осередку Львівської обласної асоціації ВО СОІУ. Дівчата стали лауреатами Міжнародного онлайн фестивалю-конкурсу співаної і мовленої поезії «Місяць Твардовскего» (організатор – Республіка Польща), що відбувся 16 жовтня цього року. Учасники фестивалю вітали дівчат, а Ірина Ткачук, перший заступник голови Львівської обласної асоціації, вручила їм подарунки, отримані від організаторів конкурсу.

Грамоти та заохочувальні презенти отримали також всі родини-учасниці фестивалю «День української родини» від організаторів. Свято добігало кінця, а прощатися ще так не хотілося. Бо ж кожна родина – це джерело добра та любові, а їх у житті, як відомо, забагато не буває. Цінуйте своїх рідних і близьких. Нехай кожна людина має гарну родину, бо міцна сім’я надихає до боротьби та нових здобутків і, безсумнівно, робить нас щасливішими.

 

Наталка РЕПЕТА

Фото автора