Підготовка матеріалів і участь у всеукраїнській конференції по питаннях забезпечення прав людей з інвалідністю  ( Донецька обл., серпень 2016р.- Тарасенко Л.А., Кіяновська О.І.)

Підготовка матеріалів і участь в засіданні Ради і Президії Ради ВОІ СОІУ (червень, квітень, серпень, грудень 2016р., Київ, Тарасенко Л.А., Кіяновська О.І.).

Участь в Х позачерговому з’їзді  ВОІ СОІУ (Тарасенко Л.А., Кіяновська О.І, Білик М.М.  (листопад 2016р.)

Участь першого заступника голови і головного бухгалтера ЛОАІ ВОІ СОІУ у всеукраїнському семінарі Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» з питань використання бюджетних коштів у відповідності до чинного законодавства та нормативно – правових актів. (Чернівецька область)

Участь в. Засіданні круглого столу  жіночого комітету ВОІ СОІУ (Одещина, 2 учасники Кіяновська О.І .,  Климус М.І., серпень 2016р.).

Участь в Спартакіаді ВОІ СОІУ(Одещина, учасники:  6 осіб –Буськ, Радехів, Городок, Яворів, Сокаль., серпень 2016р.)

Участь в фестивалі творчості людей з інвалідністю Гладка Ольга, Гладка Христина ( Київ, листопад 2016р.).

Львівська обласна асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" спільно зЧеркаською обласноюорганізацією інвалідів ВОІ СОІУ при сприянні Міністерства соціальної політики України 30 червня-3 липня  2015 року в м.Черкаси провела Конференцію на тему: "Місія лідера горомадської організації інвалідів в співпраці з органами влади по ефективному вирішенні проблем інвалідів"

Мета заходу: привернення уваги суспільства(органів влади, громадських організацій інвалідів та широких кіл громадськості) до проблем інвалідів. Вироблення спільних пропозицій по реалізації заходів з реалізації правового захисту людей з інвалідністю відповідно до Конвенції ООН про права інвалідів, прищеплення людям з інвалідністю духу гідності і партіотизму, обмін досвідом в рамках проекту "Україна єдина".

Учасники заходу: предстаники громадських організаційінвалідів Львівської обласної асоціації інвалідів, керівництво Черкаської облдержадміністрації, керівництво Черкаської обласної ради, керівники департаментів і відомств Черкаської облдержадміністрації, керівники міських і районних осередків Черкаської обласної організації інвалідів ВОІ СОІУ", широкі кола громадськості, представники засобів масової інформації України.

Львівська обласна асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" за сприяння Міністерства соціальної політики України 28-30 червня 2015 року в м.Черкаси за участі Громадської організації інвалідів "Черкаської обласної організації інвалідів ВОІ СОІУ" провела регіональний тренінг на тему: "Покращення становища та розширення прав і можливостей інвалідів на виконання Конвенції ООН про права інвалідів" в рамках проекту "Україна єдина".

Мета заходу: спільна робота громадських організацій інвалідів і владних структур по організації роботи із залучення жінок-інвалідів до активного громадського життя.

Учасники заходу: керівники міських і районних громадських організацій інвалідів Львівської обласної асоціації інвалідів, керівництво Черкаської облдержадміністрації, керівництво Черкаської обласної ради, керівники департаментів і відомств Черкаської облдержадміністрації, керівники міських і районних осередків Черкаської обласної організації інвалідів ВОІ СОІУ", широкі кола громадськості, представники засобів масової інформації України.

ВОІ СОІУ в Одеській області, на базі відпочинку «Надзбруччя», ст. Лиманська, смт. Затока у м. Білгород-Дністровську провів Всеукраїнський семінар-тренінг «Жінки з обмеженими можливостями на шляху до незалежного життя. Ліквідація всіх форм дискримінації» який проходив 12 по 15 вересня та семінар – тренінг «Розвиток і впровадження сучасних реабілітаційних технологій для людей з обмеженими фізичними можливостями, роль громадських організацій в оздоровленні і спортивній реабілітації людей з інвалідністю» який відбувався з 15 по 19 вересня. Від Львівщини приймали участь у семінарі Корінець Дарія Дмитрівна - голова Стрийської міської асоціації інвалідів ЛОАІ ВОІ СОІУ та Білик Марія Миколаївна - голова Пустомитівської районної асоціації інвалідів ЛОАІ ВОІ СОІУ. Директор Одеського обласного відділення ФСЗІ Кольцов В.М був присутній на відкритті семінарів та виступив з вітальним словом, привітав учасників семінару та побажав спортивних досягнень. Після проведених семінарів розпочалась спартакіада для людей з обмеженими можливостями. Із всіх команд Одеська область зайняла 6 місце серед 24 областей. Директор Одеського обласного відділення ФСЗІ приймав участь у нагородженні переможців спартакіади, кубками, мобільними картками, грамотами.

Жінки з обмеженими фізичними можливостями мають такі ж права як й інші люди. Адже жінки з обмеженими можливостями проводять своє повсякденне життя в стінах своїх власних будинків і квартир, так як багато хто соромиться, боїться вийти на вулицю. Їхне коло спілкування обмежується тільки їхньою сім’єю та іншими людьми з обмеженими можливостями. Тому саме такі семінари необхідно проводити за для розірвання будь яких дискримінацій в суспільстві. За допомогою семінару притягнути жінок з фізичними обмеженнями до занять спортом - значить багато в чому відновити у них втрачений контакт з навколишнім світом. Використання засобів фізичної культури і спорту є ефективним і в ряді випадків єдиним засобом фізичної реабілітації та соціальної адаптації цих осіб. За допомогою цих семінарів жінки з обмеженими можливостями інтегруються  в повсякденне життя нашого суспільства.

23-25 липня ц. р. у Львові відбулася Всеукраїнська конференція на тему: «Дотримання в Україні чинного законодавства та нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту людей з інвалідністю відповідно до Конвенції ООН про права інвалідів». Її організаторами виступили Всеукраїнська організація інвалідів «Союз організацій інвалідів України» та Львівська обласна асоціація інвалідів ВОІ СОІУ при сприянні Міністерства соціальної політики.

Метою конференції є: привернення уваги суспільства (органів влади, громадських організацій інвалідів та широких кіл громадськості) до проблем інвалідів, вироблення спільних пропозицій по реалізації заходів з дотримання в Україні чинного законодавства та нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту людей з інвалідністю відповідно до Конвенції ООН про права інвалідів, внесення змін до діючих та підготовка нових законодавчих актів.

У конференції взяли участь представники: Кабінету Міністрів, Міністерства соціальної політики України, Міністерства юстиції, Державної служби з питань інвалідів і ветеранів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Урядового уповноваженого з прав інвалідів, Фонду соціального захисту інвалідів, Міжнародної правозахисної організації «Міжнародна Ліга захисту прав громадян України», Генеральної прокуратури України, керівництво Львівської облдержадміністрації, обласної ради, керівники департаментів і відомств ОДА, керівники регіональних осередків ВОІ «Союз організацій інвалідів України» та представники громадських організацій інвалідів Львівської області, широкі кола громадськості, представники засобів масової інформації України.

Конференцію відкрив перший заступник голови ВОІ «Союз організацій інвалідів України» Леонід Тарасенко.

Учасників конференції привітали: перший заступник голови Львівської облдержадміністрації Богдан Матолич, голова бюджетної комісії обласної ради Ярослав Качмарик, голова ВОІ «Союз організацій інвалідів України» Василь Назаренко.

З доповіддю «Дотримання в Україні чинного законодавства та нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту людей з інвалідністю відповідно до Конвенції ООН про права інвалідів» виступив перший заступник голови ВОІ «Союз організацій інвалідів України» Леонід Тарасенко. Виступили лідери інвалідного руху України: голова Львівського обласного відділення фонду «Реабілітація інвалідів» Ярослав Грибальський, голова Донецької обласної організації ВОІ СОІУ Надія Поламарчук, голова Тернопільської обласної організації ВОІ СОІУ Михайло Костів, голова Севастопольської міської організації ВОІ СОІУ Ірина Петриченко, голова Сокальської районної асоціації інвалідів ЛОАІ ВОІ СОІУ Оксана Кононова.

Про запобігання порушенням та захист прав і свобод громадян з інвалідністю в Україні, проголошених Конституцією України, законами України та Конвенцією ООН про права інвалідів говорив заступник керівника департаменту – начальник управління з питань дотримання соціальних прав секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Володимир Фоменко, «Забезпечення дотримання Україною прав і законних інтересів інвалідів та виконання взятих міжнародних зобов'язань в цій сфері» - представник Урядового уповноваженого з прав інвалідів Світлана Корнієнко. Про прокурорський нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів України щодо соціального та правового захисту і реабілітації інвалідів розповіла прокурор відділу захисту конституційних прав і свобод громадян та інтересів держави прокуратури Львівської області Олександра Закусова, про деякі проблеми дотримання в Україні чинного законодавства та нормативних документів щодо соціального і правового захисту людей з інвалідністю – голова Міжнародної правозахисної організації «Міжнародна Ліга захисту прав громадян України» Едуард Багіров, про роботу органів юстиції щодо вдосконалення законодавства та нормативно-правових актів відповідно до Конвенції ООН про права інвалідів заступник начальника головного управління юстиції у Львівській області Богдан Юськів, про діяльність Фонду соціального захисту інвалідів щодо забезпечення інвалідам права на соціальну, трудову, професійну реабілітацію та залучення до суспільно-корисної діяльності – директор Львівського обласного відділення ФСЗІ Галина Мисаковець, про роботу Державної служби з питань інвалідів і ветеранів України з питань соціального і правового захисту людей з інвалідністю – начальник відділу методичного забезпечення та зв’язків з громадськими організаціями даної Державної служби Любов Алімова.

Темою зустрічі учасників конференції з керівництвом Львівської облдержадміністрації та обласної ради були питання співпраці органів державної влади Львівщини з громадськими організаціями інвалідів по забезпеченню чинного законодавства, нормативно-правових актів щодо людей з інвалідністю та реалізації обласної комплексної програми соціальної підтримки та реабілітації інвалідів на 2011-2014 роки.

Голова Львівської облдержадміністрації Віктор Шемчук і голова бюджетної комісії обласної ради Ярослав Качмарик розповіли про роботу, яка здійснюється в області щодо правового і соціального захисту, а також про її перспективи. Голова ВОІ СОІУ Василь Назаренко, його перший заступник, голова ЛОАІ ВОІ СОІУ Леонід Тарасенко, голови обласних організацій ВОІ СОІУ Донецької – Надія Поламарчук, Тернопільської – Михайло Костів, Чернівецької – Микола Рошко, Хмельницького обласного товариства – Анатолій Савчук, Севастопольської міської – Ірина Петриченко, виконавчий директор Житомирської обласної організації ВОІ СОІУ Валентина Безпрозванна, голова обласного відділення фонду «Реабілітація інвалідів» Ярослав Грибальський внесли пропозиції щодо співпраці органів місцевої влади і громадських організацій інвалідів. Віктор Шемчук відповів на запитання учасників конференції.

Учасники конференції ознайомилися з роботою Сколівської районної асоціації інвалідів ЛОАІ щодо вирішення питань соціального і правового забезпечення людей, які проживають у гірських районах, Міжрегіонального центру соціально-трудової професійної і медичної реабілітації інвалідів.

Підведено підсумки роботи Всеукраїнської конференції. На конференції прийнято протокольну резолюцію.

Резолюція

Всеукраїнської  конференції на тему: «Дотримання в Україні чинного законодавства та нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту людей з інвалідністю відповідно до Конвенції ООН про права інвалідів»

25 липня 2013р. м. Львів

Обговоривши стан дотримання в Україні чинного законодавства та нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту людей з інвалідністю відповідно до Конвенції ООН про права інвалідів, учасники конференції відзначають, що державні органи влади лише розпочали роботу  по вивченню в Україні ситуації з дотриманням чинного законодавства стосовно інвалідів та відповідність його міжнародним стандартам. В цьому напрямку прийнято низку законодавчих актів, Державна цільова програма «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» на період до 2020 року, розробляється «Концепція Державної підтримки та забезпечення всебічного розвитку осіб з особливими потребами» тощо. Конкретні наміри є в удосконаленні існуючої системи правового захисту людей з інвалідністю.

Натомість моніторинг, здійснений громадськими організаціями інвалідів, опитування серед інвалідів свідчить про те, що в сьогоднішній політиці держави щодо захисту прав людей з інвалідністю відсутній  комплексний підхід по створенню умов для подолання їх незахищеності  в питаннях доступності до сфери життєдіяльності, медичного обслуговування,  освіти,  зайнятості та ставленні до них суспільства як до повноцінних його членів.

Головний напрямок, в якому продовжує розвиватись національне законодавство, це надання адресної матеріальної допомоги,  забезпечення спеціальними технічними засобами, надання пільг та гуманітарної допомоги тощо. Щодо захисту прав людей з інвалідністю, гарантованих Конвенцією ООН про права інвалідів, то механізми їх реалізації  в законодавстві України фактично не відображені. Прийнята Державна цільова програма «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» на період до 2020 року не в повній мірі відповідає вимогам Конвенції про права інвалідів.

Чинне українське законодавство з проблем інвалідів не базується на принципах прав людини або ж не акцентує на них увагу. В  законодавчих і нормативних актах України обов’язки держави щодо дотримання прав людей з інвалідністю теж викладені дуже нечітко.

Хоча чинне законодавство України декларує забезпечення участі людей з інвалідністю в житті суспільства, на практиці у більшості випадків об’єкти інфраструктури громадського користування соціальної сфери, транспортні засоби і навіть будинки, в яких проживають люди з важкими фізичними вадами, не облаштовані під потреби людей з інвалідністю і нерідко є недоступними для них. 

Незважаючи на те, що в чинному законодавстві передбачені статті щодо охорони здоров’я людей з обмеженими фізичними можливостями, вони не підкріплені механізмами їх втілення на практиці та не містять жодних фінансових гарантій. Заклади охорони здоров’я і аптеки в більшості своїй є архітектурно та інформаційно недоступними.

Інваліди практично не забезпечуються лікарськими засобами на безоплатних та пільгових умовах, водночас законодавчо закріплений перелік таких виробів потребує розширення.

В зв’язку з обмеженим фінансуванням залишається проблемним питання забезпечення інвалідів безоплатним санаторно-курортним лікуванням. В 2012 році з 158858 потребуючих санаторно-курортного лікування, забезпечено лише 7,4 відсотків. В той же час розмір грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки на 2012 рік становив від 160 до 320 гривень при вартості путівки біля 4 тисяч гривень. Отримали таку компенсацію лише біля 20% інвалідів, які потребували санаторно-курортного лікування.

В зв’язку з цим до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» необхідно внести відповідні зміни щодо поліпшення медичного обслуговування людей з інвалідністю, зокрема окремий розділ «Медичне забезпечення інвалідів».

На сьогодні в Україні не існує державної стратегії щодо забезпечення прав жінок з інвалідністю згідно зі стандартами Конвенції про права інвалідів. Жінки з інвалідністю зазнають дискримінації  на підставі інвалідності і статі. А в Державній цільовій програмі «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» на період до 2020 року не передбачено жодних дій щодо реалізації ст. 6 (Жінки – інваліди) Конвенції ООН про права інвалідів.

Закони та більшість підзаконних актів, програм заходів з питань транспортного забезпечення не враховують потреб людей з інвалідністю. Незадовільним залишається забезпечення інвалідів спецавтотранспортом. На сьогодні понад 81 тисяча інвалідів перебувають на черзі для забезпечення автотранспортом, на закупівлю якого необхідно понад 5,3 млрд грн., проте на 2012 рік було передбачено 108,48 млн грн., що становить 2,2% від потреби. В 2012 році видано інвалідам всього біля 1800 автомобілів за рахунок коштів з бюджету та інших джерел.

Хоч  ще з 2005 року існує Закон  України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», якісних засобів для його реалізації  до сьогодні немає, особливо це стосується сільських районів і малих міст.

Недостатньо, а в окремих випадках незадовільно виконується Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів України» щодо забезпечення прав інвалідів на працевлаштування (ст.ст. 18-20). Трудовою діяльністю станом на перший квартал 2013 року займаються лише 26% інвалідів. Роботодавці активно не бажають брати фахівців з інвалідністю, не мають спеціально обладнаних робочих місць, соціального супроводу тощо.

Право людей з інвалідністю на освіту порушується існуванням особливого списку медичних протипоказань  щодо їх вступу до вищих навчальних закладів. Самі ВУЗи у більшості випадків є не обладнані спеціальною інфраструктурою для студентів цієї категорії. Неякісний розвиток інклюзивної освіти призводить до того, що молодь з обмеженими фізичними можливостями не може конкурувати з іншими абітурієнтами при вступі до вищих навчальних закладів, а пізніше бути конкурентоздатною на ринку праці.

Незважаючи на те, що можливість влаштуватись на роботу в людей з інвалідністю дуже обмежена, їх прожитковий мінімум у державному бюджеті визначений меншим, ніж у решти населення, хоч ця категорія людей часто потребує додаткового щоденного лікування, спеціального харчування, обладнання та інше.

Люди з інвалідністю не мають рівного з іншими громадянами доступу до правосуддя. У відповідності до Конвенції ООН про права інвалідів, не внесено змін до Цивільно-процесуального кодексу, кодексу про адміністративне судочинство, законів України «Про прокуратуру», «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», «Про безоплатну правову допомогу». Новий Кримінально-процесуальний кодекс України також не передбачає поліпшення правового захисту людей з інвалідністю відповідно до вимог Конвенції про права інвалідів.

Рівний доступ осіб з інвалідністю до інформації не забезпечений ні законодавчо, ні фінансово. Просвітницькі та інші програми для людей з інвалідністю на державному рівні фактично відсутні. На сьогодні в Україні виходять у світ лише шість Всеукраїнських газет («Благовіст», «Берег надежды», «Сила Духу» «Промінь», «Наше життя», «Без бар’єрів»), які засновані громадськими організаціями інвалідів.

Разом з тим, ці видання не мають з боку держави належної як фінансової, так і організаційної підтримки. На державному рівні є лише дві телепрограми для інвалідів – «Життя на рівних» (Перший Національний) та «Подаруй надію» (ТРК Львів), а також одна - громадської організації інвалідів - «Береги надії» (Львівська обласна асоціація інвалідів ВОІ СОІУ).

Потребують радикального вирішення питання, пов’язані з обмеженням фінансування соціальних програм підтримки інвалідів.

Спостерігається безсистемність в розробці проектів законодавчих та нормативно-правових актів стосовно людей з інвалідністю та їх громадських організацій. Окремі з них є взагалі дискримінаційними щодо інвалідів та їх громадських організацій. Зокрема, проект Постанови  Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті на фінансову підтримку громадських об’єднань для забезпечення виконання (реалізації) програм і заходів у сфері соціального захисту на 2014 рік», оскільки цією Постановою знищуються засади соціальної спрямованості політики держави щодо людей з інвалідністю, соціальної справедливості щодо розподілу державної допомоги громадським організаціям інвалідів, закріплених Конституцією України (ст.24), Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (ст.12, 13), Законом України «Про громадські об’єднання» (ст. 23), Конвенцією ООН про права інвалідів (ст. 3,19, 28, 29, 33 п.3, 44).

Дискримінаційний характер щодо громадських організацій має низка статей Закону України «Про громадські об’єднання», прийнятий Верховною Радою України 22 березня 2012 року (№ 4572 -VI).

Відповідно до цього закону місцеві осередки Всеукраїнських громадських організацій (ст. 13,19. Прикінцеві положення. Розділ V, пункти77,8)опереформовуються у відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами. В такий спосіб ліквідуються понад 70 тисяч громадських організацій – юридичних осіб, що є грубим порушенням Конституції України, інших законодавчих документів України та міжнародних правових актів стосовно забезпечення прав людини. 

На сьогодні потребує посилення державна підтримка громадських організацій інвалідів та їх підприємств.

Разом з тим з боку окремих державних структур чиняться дії, які не тільки не сприяють підтримці громадських організацій інвалідів та їх підприємств, а навпаки до зриву реалізації відповідних соціальних проектів, а також доведення підприємств до банкрутства.

Йдеться про грубе порушення Державною казначейською службою чинного законодавства по відношенню до підприємств громадських організацій інвалідів, зокрема колективного підприємства «Центр - Комплекс» Львівської обласної асоціації інвалідів ВОІ СОІУ  та підприємства «Спецбуд - УТОГ» Львівської обласної організації УТОГ, територіальні управління якої довгий час не перераховують кошти в сумі 3 млн 593 тис. грн. на оснащення та техпереоснащення з метою створення 40 нових робочих місць для інвалідів.

За результатами проведеного всеукраїнського моніторингу серед людей з інвалідністю щодо дотримання чинного законодавства і нормативно-правових актів в Україні жоден з опитуваних не оцінив як задовільно, 74,2 відсотки оцінили незадовільно, а 25,8 відсотків визначили, що важко однозначно відповісти на це запитання. Одночасно 73,5 відсотків опитуваних визначили чинне законодавство України таким, що не відповідає Конвенції ООН про права інвалідів та не забезпечує життєдіяльності людей з інвалідністю, а 26,5 відсотків таких, що забезпечує частково. Учасники Всеукраїнської конференції наголосили на повільній роботі щодо внесення змін та доповнень до чинного законодавства та нормативно-правових актів у відповідності до вимог Конвенції ООН про права інвалідів, в тому числі повільному виконанні Державної цільової програми «Національний план дій з реалізації Конвенції ООН про права інвалідів» на період до 2020 року. Більшість із запланованих у 2012 році нормативно-правових актів, які підлягали удосконаленню згідно  з Національним планом дій, не реалізовано.

Учасники Всеукраїнської конференції одностайні в необхідності прийняття Закону України «Про статус інвалідів в Україні», який мав би пряму дію і відповідав Конвенції ООН про права інвалідів.

Відзначалось також, що громадські організації інвалідів недостатньо залучаються як на центральному, так і регіональному рівнях до розробки відповідних проектів законодавчих та нормативно-правових актів, програм, заходів тощо з питань, які стосуються людей з інвалідністю.

Учасники Всеукраїнської конференції зазначили, що тільки спільними зусиллями органів державної влади та громадських організацій інвалідів  можна реалізувати в Україні права людей з інвалідністю відповідно до міжнародних стандартів. 

Виходячи з наведеного,  учасники конференції пропонують:

1. Президенту України взяти під особистий контроль:

1.1. Прискорення затвердження Концепції державної підтримки та забезпечення всебічного розвитку осіб з особливими потребами з врахуванням пропозицій громадських організацій інвалідів.

1.2. Ухвалення всіх належних законодавчих та нормативно-правових актів в Україні для забезпечення  інвалідам прав, визначених Конвенцією  ООН про права інвалідів.

1.3. Забезпечення виконання Державної цільової програми «Національного плану дій з реалізації Конвенції ООН про права інвалідів» на період до 2020 року  та чинного законодавства України щодо людей з інвалідністю .

1.4. Виконання  чинного законодавства з питань захисту прав людей з інвалідністю, в тому числі по доступу до інформації.

1.5. Недопущення прийняття Верховною Радою України законодавчих, а Кабінетом Міністрів України  нормативно–правових актів, які суперечать нормам Конвенції ООН про права інвалідів і ст. 22 Конституції України.

2.  Верховній Раді України:

2.1. Прийняти Закон України «Про статус інвалідів в Україні» відповідно до Конвенції ООН про права інвалідів, з врахуванням пропозицій громадських організацій інвалідів.

2.2. Розробити та прийняти зміни до законодавства з метою приведення його у відповідність до вимог Конвенції ООН про права інвалідів, визначивши та закріпивши ними практичні механізми реалізації основних міжнародних стандартів в сфері захисту прав людей з інвалідністю.

2.3. Внести зміни до чинного законодавства  України згідно із зобов’язаннями держави  по ст.29 Конвенції про права інвалідів з метою усунення дискримінації, законодавчо закріпивши створення умов, коли люди з інвалідністю зможуть повною мірою брати участь в політичному та суспільному житті.

2.4. Внести зміни до чинного законодавства України з питань гендерної рівності  з метою врахування потреб осіб з інвалідністю.

2.5.  Внести зміни та доповнення  до закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», передбачивши в ньому окремий розділ «Медичне забезпечення інвалідів».

2.6. З метою забезпечення людям з інвалідністю ефективного доступу до медичних послуг, прискорити прийняття закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування.

2.7. Прискорити прийняття загальнодержавної програми «Здоров’я – 2020: Український вимір».

2.8. З метою забезпечення виконання ст.22 Конституції України прискорити внесення змін до Закону України «Про громадські об’єднання», з врахуванням пропозицій громадських організацій щодо збереження за місцевими (регіональними) організаціями Всеукраїнських об’єднань статусу юридичних осіб.

2.9. Затверджувати  законодавчі акти стосовно людей з інвалідністю лише після обов’язкового обговорення з громадськими організаціями інвалідів та  отримання позитивної експертної оцінки від них.

2.10. Внести зміни у всі чинні закони стосовно людей з інвалідністю щодо підвищення рівня відповідальності за невиконання.

2.11. У відповідності до Конвенції ООН про права інвалідів, внести зміни до Цивільно-процесуального кодексу України, Кодексу про адміністративне судочинство в Україні, законів України «Про прокуратуру», «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», «Про безоплатну правову допомогу».  

3. Запропонувати Кабінету Міністрів України:

3.1.Затверджену Президентом України Концепцію державної підтримки та забезпечення всебічного розвитку людей з інвалідністю конкретизувати чіткими механізмами виконання органами державної влади.

3.2. Внести зміни до Державної цільової програми «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» на період до 2020 року з врахуванням пропозицій громадських організацій інвалідів.

3.3. Не допускати прийняття постанов та інших нормативно–правових актів, які шкодять засадам соціальної спрямованості політики нашої держави щодо людей з інвалідністю та без погодження з громадськими організаціями інвалідів.

3.4. Не допустити прийняття постанови Кабінету Міністрів України  «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті на фінансову підтримку громадських об’єднань для забезпечення виконання (реалізації) програм і заходів у сфері соціального захисту» на 2014 рік без відповідного погодження та експертизи громадських організацій інвалідів.

3.5. Підготувати і затвердити нормативно-правову базу на виконання чинного законодавства України, яка б забезпечувала рівні можливості для людей з інвалідністю щодо реалізації рівних з іншими громадянами прав.

3.6. Запровадити систему міжвідомчого підходу і відповідальності за реалізацію в Україні Конвенції ООН про права інвалідів.

3.7. Розробити і контролювати впровадження просвітницьких програм «Люди з інвалідністю і суспільство», запровадивши для цих людей та їх сімей  безкоштовну методичну і правову допомогу .

3.8.Внести доповнення до відповідних законодавчих актів щодо забезпечення державної підтримки засобів масової інформації громадських організацій інвалідів, прийнявши відповідну постанову Кабінету Міністрів України.

3.9. Внести доповнення до відповідних законодавчих актів щодо заохочення засобів масової інформації, в тому числі тих, що надають інформацію через Інтернет до перетворення своїх послуг на доступні для людей з  інвалідністю.

3.10. Впровадити і забезпечити дієвість системи погодження з громадськими організаціями інвалідів нормативно-правових, адміністративних та інших заходів для забезпечення прав людям з інвалідністю  відповідно до Конвенції ООН про права інвалідів.

3.11. Прийняти Державну програму підтримки громадських організацій інвалідів та їх підприємств.

3.12. Прийняти Державну програму правової та соціальної підтримки людей з інвалідністю сільської місцевості.

4. Зажадати від Державної казначейської служби України забезпечити безумовне проведення фінансових операцій відповідними територіальними управліннями по розрахунках з громадськими організаціями інвалідів та їх підприємствами.

5. Органам місцевого самоврядування і виконавчої влади всіх рівнів посилити роботу по забезпеченню виконання Конвенції ООН «Про права інвалідів» та Указу Президента України «Про заходи щодо розв’язання актуальних проблем  осіб з обмеженими можливостями», для цього:

5.1. Затвердити комплексні програми по реалізації на своїх територіях Конвенції ООН про права інвалідів та із залученням громадських організацій інвалідів,  проводити щорічні моніторинги запланованих завдань.

5.2.Проводити постійну роботу з працівниками своїх служб по питаннях усвідомлення ними безумовного виконання норм Конвенції про права інвалідів та по доведенню завдань щодо  неухильного  виконання заходів прийнятих комплексних програм.

5.3.Підвищити ефективність роботи по належному інформуванню громадськості та проведенні роз’яснювальної роботи щодо необхідності забезпечення вимог Конвенції  ООН про права інвалідів,  а також  важливості її впровадження.

5.4. Надавати підтримку громадським організаціям інвалідів у використанні новітніх технологій, в тому числі Інтернет.

5.5 Разом із засобами масової інформації забезпечити людям з інвалідністю право на свободу волевиявлення (в тому числі на виборах), надаючи інформацію, призначену для широкого загалу з використанням технологій, що враховують різні форми інвалідності.

5.6. Забезпечити інвалідам право в офіційних стосунках: органах виконавчої та судової влади тощо використовувати мову жестів, абетку Брайля, інших альтернативних способів  спілкування за вибором людей з інвалідністю.

5.7. Проводити політику не перешкоджання, а підтримки в роботі громадських організацій інвалідів.

5.8. Забезпечити неухильне виконання законодавчих і нормативних актів щодо забезпечення прав людей з інвалідністю, запровадивши передбачену законодавством систему покарань за здійснені порушення.

6. Громадським організаціям інвалідів України брати активну участь в питаннях реалізації вимог Конвенції ООН щодо забезпечення прав інвалідів, для цього:

6.1. Щороку розглядати питання реалізації вимог Конвенції ООН про права інвалідів та виконання  Комплексних програм соціальної підтримки та реабілітації інвалідів  на спільних засіданнях своїх колегіальних органів з представниками влади, громадських слуханнях тощо.

6.2.Інформацію про випадки невиконання виконавчою владою всіх рівнів заходів Комплексних програм соціальної підтримки і реабілітації інвалідів своїх регіонів  та факти порушення прав інвалідів в регіоні подавати головам  обласних рад  та облдержадміністрацій для відповідного реагування.  

6.3. Всі питання стосовно виконання Конвенції ООН про права інвалідів та обласних, районних і міських  Комплексних програм соціальної підтримки та реабілітації інвалідів висвітлювати в газетах «Благовіст», «Берег надєжды»,   «Сила духу»,  телепередачах для інвалідів та інших засобах масової інформації.

6.4. Рекомендувати Всеукраїнським організаціям інвалідів, їх регіональним та місцевим осередкам щорічно здійснювати моніторинг реалізації в Україні чинного законодавства, державних та регіональних програм щодо стану соціального і правового захисту людей з інвалідністю та узагальнені матеріали подавати до Кабінету Міністрів України, в інші державні структури.

6.5.Змінити споживацьке ставлення до вирішення проблеми соціального і правового захисту прав людей з інвалідністю та проблеми реабілітації на активну життєву позицію людини з інвалідністю – повноправного члена суспільства.

6.6. Зважаючи на механізми реформування системи соціальних послуг, які впроваджує держава та значне коригування законодавчої та нормативно-правової бази, рекомендувати керівництву Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» спільно з іншими громадськими організаціями інвалідів створити експертну раду.

6.7. Про створення експертної ради з питань реформування системи соціальних послуг та моніторингу дотримання Конвенції ООН про права інвалідів повідомити усі державні та місцеві органи влади, з вимогою включення представників експертної ради в робочі групи, які займаються розробкою змін до законодавчої та нормативно-правової бази та безпосередньо впровадженням новацій у сферу соціальних послуг щодо відповідної категорії населення.

6.8. Запропонувати органам влади різних рівнів надавати проекти змін до законодавчої та нормативно-правової бази щодо людей з інвалідністю на громадську експертизу зазначеної експертної ради ВОІ СОІУ.

7. Генеральній прокуратурі України:

7.1. Посилити прокурорський нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів щодо правового та соціального захисту людей з інвалідністю з боку Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади та органів самоврядування, інших державних структур, а також підприємств, установ, організацій тощо.

8. Міністерству юстиції України:

8.1. При розробці пропозицій щодо вдосконалення законодавства щодо людей з інвалідністю виходити з вимог Конвенції ООН про права інвалідів та пропозицій громадських організацій інвалідів.

8.2. При здійсненні правової експертизи проектів законів, інших законодавчих актів та нормативно-правових документів, які стосуються людей з інвалідністю та їх громадських об’єднань, враховувати пропозиції громадських організацій інвалідів.

9.  Урядовому уповноваженому з прав інвалідів Журавку О.В.:

9.1. У відповідності до Положення про Урядового уповноваженого з прав інвалідів, вжити конкретні заходи по усуненню порушень прав і законних інтересів інвалідів, висловлених учасниками Всеукраїнської конференції та в прийнятій резолюції.

9.2. При підготовці пропозицій щодо дотримання прав і законних інтересів інвалідів врахувати пропозиції громадських організацій інвалідів.

9.3. Посилити взаємодію з громадськими організаціями інвалідів та запровадити посади представників Урядового уповноваженого з прав інвалідів в регіонах України.

10. Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини

Лутковській В.В.:

10.1. Виходячи з своїх повноважень, вжити заходи по усуненню порушень прав людей з інвалідністю, які відзначені учасниками Всеукраїнської конференції та в резолюції конференції.

10.2. Посилити взаємодію з громадськими організаціями інвалідів із запровадженням (на громадських засадах) представників від громадських об’єднань при  Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, а також при відповідних представництвах в регіонах.      

11. Організаційному комітету по проведенню Всеукраїнської конференції:

11.1. Проаналізувати всі пропозиції та заяви, які надійшли на адресу конференції від інвалідів та їх громадських організацій та з відповідними висновками скерувати до відповідних державних та інших органів.

11.2. Узагальнити пропозиції, висловлені учасниками Всеукраїнської конференції і відзначені в даній резолюції та підготувати звернення у державні структури для відповідного реагування.

Резолюція ухвалена одноголосно.

Голова Всеукраїнської організації

інвалідів «Союз організацій інвалідів України»                  Василь Назаренко

(Доповідь першого заступника голови Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України Леоніда Тарасенка на Всеукраїнській науково-практичній конференції на тему: «Шляхи попередження інвалідності в Україні та підвищення  ефективності медичного забезпечення інвалідів відповідно до вимог Конвенції ООН про права інвалідів»

Шановні колеги, шановні учасники конференції!

Питання про стан медичного забезпечення інвалідів в Україні, підвищення його якості та ефективності вперше за часи незалежності нашої держави виноситься на обговорення Всеукраїнської конференції громадської організації в такому широкому аспекті.

Проведення цієї конференції ініційовано Всеукраїнською організацією інвалідів «Союз організацій інвалідів України» та Львівською обласною асоціацією інвалідів ВОІ СОІУ, і викликано дійсно незадовільним станом медичного забезпечення людей з інвалідністю в нашій державі.

Це сталося не сьогодні, не в останні роки, а накопичувався в попередні періоди. І на сьогодні стан медичного забезпечення людей з інвалідністю можна порівняти із хронічним захворюванням, яке потребує радикального втручання та лікування.

Статистика свідчить, що за останні 20 років чисельність інвалідів в Україні подвоїлась і становить понад 2,7 млн. осіб, а на думку експертів ця цифра значно більша. Це певною мірою зумовлено соціально-економічною ситуацією в нашій державі, недосконалістю законодавчої та нормативної бази, відсутністю ефективної, системної роботи по запобіганню інвалідності.

При підготовці конференції ми здійснили моніторинг чинного законодавства, нормативних актів, загальнодержавних та державних цільових програм у сфері охорони здоров’я, яких в нашій державі налічується близько 30. Особлива увага зверталася на законодавчі акти та нормативні документи, які стосуються людей з інвалідністю. Це Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», Державна цільова програма «Національний план дій з реалізації Конвенції ООН про права інвалідів» на період до 2020 року тощо. Крім того, здійснено моніторинг основ законодавства про охорону здоров’я та змін до нього, а також проаналізовано проект Закону України «Про затвердження загальнодержавної програми «Здоров’я – 2020: український вимір».

Аналіз засвідчив, що більшість цих нормативних актів не відповідають вимогам Конвенції ООН про права інвалідів, інші не виконуються належним чином, а до ряду з них необхідно вносити відповідні зміни та доповнення.

Конвенція ООН про права інвалідів (Стаття 25) визначає: «Держави – учасниці визнають, що інваліди мають право на найбільш досяжний рівень здоров’я без дискримінації за ознакою інвалідності.

Держави – учасниці вживають усіх належних заходів для забезпечення доступу інвалідів до послуг у сфері охорони здоров’я, які враховують гендерну специфіку, у тому числі до реабілітації за станом здоров’я».

Як же реалізуються ці вимоги Конвенції ООН про права інвалідів?

Якщо взяти Державну цільову програму «Національний план дій з реалізації Конвенції ООН про права інвалідів» на період до 2020 року, розділ ХІІІ – «Здоров’я», то в ній відсутні конкретні питання підвищення ефективності медичного забезпечення людей з інвалідністю. В цій програмі йдеться, зокрема, про внесення змін до Закону України  «Про психіатричну допомогу», до положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності ЛКК тощо.  

В Законі України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», розділ VІ – «Матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення інвалідів», стаття 36, йдеться: «Матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсії, допомог, одноразових виплат), забезпечення медикаментами, технічними та іншими засобами, а також шляхом надання послуг по медичній, соціальній, трудовій, професійній реабілітації». Тобто загальні фрази, які практично не можуть реалізувати право інваліда на медичне забезпечення. Чи стаття 38 цього ж закону говорить: «Інваліди, які отримують пенсію, що не перевищує мінімального розміру пенсії, або соціальну допомогу, призначену замість пенсії, діти-інваліди мають право на безоплатне придбання лікарських засобів за рецептами лікарів при амбулаторному лікуванні, а інваліди І-ІІ групи  при амбулаторному лікуванні на придбання лікарських засобів з оплатою 50 % їх вартості». Як реалізовується таке право на безоплатне чи пільгове придбання ліків? Практично ніяк. Це дискримінаційна стаття. Адже той, хто отримує пенсію на гривню більше, ніж 1 000, не може безоплатно придбати ліки. Крім того, інваліди ряд медичних препаратів приймають довічно, а не при амбулаторному лікуванні.  

Те ж саме можна сказати про реалізацію Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», зокрема стаття 18 «Організація медичного обслуговування в реабілітаційних установах», стаття 27 «Виплати грошових компенсацій при реалізації індивідуальних програм реабілітації інвалідів», стаття 29 «Виплати грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування». Ці статті закону фактично не виконуються.

Окремо зупинюсь на Законі України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медичної допомоги». Зокрема, стаття 8 доповнена частинами такого змісту: «Кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров’я медичної допомоги, до яких належать: екстрена медична допомога, первинна медична допомога, вторинна (спеціалізована) медична допомога, третинна (високоспеціалізована) медична допомога». Коментувати цю статтю не буду – учасники конференції, лідери інвалідних організацій України знають, як реалізується ця стаття.

Перелік нормативних актів щодо медичного забезпечення людей з інвалідністю, які не відповідають вимогам Конвенції ООН про права інвалідів можна продовжувати. Але є і інші фактори, які впливають на рівень медичного забезпечення інвалідів.

Обмежене фінансування охорони здоров’я, відсутність системи, яка б дозволила забезпечити безперервний процес реабілітації, своєчасне надання послуг, нечітка взаємодія різних інституцій та спеціалістів стримують надання інвалідам своєчасної кваліфікованої медичної допомоги та реабілітації, зменшення рівня інвалідності.

Наш висновок такий, що чинне законодавство та інші нормативні акти не забезпечують належну доступність та ефективність медичного обслуговування людей з інвалідністю.

В цьому плані позитивним є наміри держави розробити та прийняти –Закон України «Про затвердження загальнодержавної програми «Здоров’я – 2020: український вимір».

Міністерство охорони здоров’я України 16 березня 2012 року оприлюднило проект цього закону та винесло його на громадське обговорення. Зараз це громадське обговорення знаходиться в стадії завершення.

Мета загальнодержавної програми «Здоров’я – 2020: український вимір» є збереження та зміцнення здоров’я, профілактика захворювань, зниження захворюваності, інвалідності і смертності населення, піднесення якості та ефективності надання медичної допомоги, забезпечення соціальної справедливості і захисту прав громадян на охорону здоров’я. Термін виконання програми 2013-2020 роки.

Разом з тим моніторинг проекту Програми говорить про те, що ця програма не містить в собі питання доступності та підвищення ефективності медичного забезпечення людей з інвалідністю. Розділ ІV п. 6 «Створити кращі можливості для інвалідів» в основному включає розробку заходів щодо профілактики дитячої інвалідності, надання соціальної допомоги та соціального супроводу інвалідів, удосконалення нормативно-довідкового забезпечення медико-соціальної експертизи та реабілітації, інші організаційні заходи.

Очікувані результати:

– підвищення ефективності повної і часткової реабілітації (на 4 % до 2020 р.);

– розвиток мережі центрів медико-соціального обслуговування інвалідів і пенсіонерів.

Тобто «Здоров’я – 2020» не є українським виміром для інвалідів.

Цей аналіз основних законодавчих та нормативних документів щодо медичного забезпечення інвалідів ми зробили не для того, щоб звинуватити органи влади в недосконалості чи недолугості окремих з цих документів, а для того, щоб звернути увагу законодавчих та виконавчих органів державної влади на необхідність виправити ситуацію в питаннях медичного забезпечення людей з інвалідністю.

Є два напрямки вирішення цієї проблеми:

Перший – внесення змін та доповнень до діючих законодавчих актів та нормативних документів та проекту Закону України «Про затвердження загальнодержавної програми «Здоров’я – 2020: український вимір».  

Другий – розробка та затвердження Державної програми «Про забезпечення доступності та ефективності медичного обслуговування людей з інвалідністю».

І перший і другий напрямки потребують спільної роботи відповідних державних структур та громадських організацій інвалідів.

На що, на нашу думку, треба в першу чергу звернути увагу при підготовці пропозицій.

Перше – це доступність медичного забезпечення. Статистика свідчить, що в середньому кожен інвалід має 3-4 хронічних захворювань, кожен другий потребує щорічно реабілітаційного лікування, кожен третій – стаціонарної медичної допомоги, кожен четвертий самостійно не виходить за межі своєї оселі, кожен інвалід І-ІІ груп потребує принаймні раз на два роки санаторно-курортного лікування тощо.

Сьогодні середня пенсія інваліда загального захворювання становить 900-1000 гривень. Чи доступне медикаментозне забезпечення для таких інвалідів при вторинній (спеціалізованій) чи третинній (високоспеціалізованій) медичній допомозі при обмеженому фінансуванні охорони здоров’я. Безумовно, що ні. Та й первинна медична допомога, що надається в амбулаторних умовах і передбачає надання консультації, проведення діагностики та лікування найбільш поширених хвороб недоступна для більшості інвалідів, пов’язаних в першу чергу з фінансовими проблемами.

На сьогодні фактично не виконується Постанова Кабміну України від 17 серпня 1998 р. № 1303 «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань». Наразі ця Постанова Кабміну потребує відповідних змін та доповнень, а швидше всього необхідно прийняти нову постанову Кабміну України.

Декілька слів щодо Постанови Кабміну України від 25 квітня 2012 р. № 340 «Про реалізацію пілотного проекту щодо запровадження державного регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб з гіпертонічною хворобою», реалізація якого з 1 червня по 31 грудня 2012 року.

Практичне запровадження цього проекту в належній мірі не реалізовано, про що свідчить  інформація, яка надходить від громадських організацій інвалідів.

Тобто сьогодні ми констатуємо, що рівень пільгового забезпечення лікарськими засобами залишається недостатнім. 

Щодо рівня медичної реабілітації інвалідів.

Відповідно до Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» стаття 33 – «Медична реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійснюється в лікувально-профілактичних закладах, реабілітаційних установах відповідного типу. 

Медична реабілітація включає всі види відновного лікування у стаціонарних, амбулаторних і санаторно-курортних умовах, диспансерне спостереження, профілактичні заходи, а також реконструктивну хірургію, протезування та ортезування».

Дуже хороша стаття. Але як вона реалізується?

Відновне лікування в стаціонарних умовах для інвалідів загального захворювання не забезпечується. Це стосується також санаторно-курортного лікування. В державі відсутня належна кількість регіональних та місцевих медико-соціальних центрів. Існуючі на сьогодні міжрегіональні та регіональні центри соціально-трудової, професійної та медичної реабілітації не забезпечують потребу інвалідів в медичній реабілітації. Хоча є позитивний приклад роботи в цьому напрямку Львівського міжрегіонального центру соціально-трудової, професійної та медичної реабілітації. Учасники конференції будуть мати нагоду почути інформацію директора цього центру Дунаса Г. Г., а також відвідати цей центр.

Коротко хочу зупинитися на реабілітаційних центрах громадських організацій інвалідів. Такі центри є майже в усіх областях України. Зокрема, у Львівській області такі центри створені в місті Дрогобичі, Пустомитівському, Жовківському, Сокальському районах. Але проблема таких центрів – відсутність належної фінансової та матеріальної допомоги з боку органів державної влади, без чого діяльність таких центрів стає безперспективною.

Ефективність медичного забезпечення людей з інвалідністю залежить від роботи відповідних структур на державному, регіональному та місцевому рівнях. В кожній області, кожному місті чи районі є свої успіхи, проблеми і недоліки в медичному забезпеченні людей з інвалідністю. Учасниками сьогоднішньої конференції є лідери регіональних та місцевих організацій інвалідів, які достеменно знають стан медичного забезпечення інвалідів на місцях. І ми почуємо їх думку з цього приводу.

Хочу лише підкреслити, що у Львівській області накопичено позитивний досвід співпраці органів влади, закладів охорони здоров’я щодо медичного забезпечення людей з інвалідністю. Про це свідчить розробка за участю обласної асоціації інвалідів обласної комплексної програми соціальної підтримки та реабілітації інвалідів на 2011-2014 роки, в якій є окремий розділ «Медичне забезпечення та оздоровлення людей з інвалідністю». Про те, як реалізовується ця програма, ви почуєте у виступі заступника начальника головного управління охорони здоров’я Львівської ОДА.

Безумовно, в короткій інформації неможливо розкрити всі проблеми, які на сьогодні існують в медичному забезпеченні інвалідів в нашій державі.

Готуючись до Всеукраїнської конференції, ми звернулися до керівників регіональних організацій інвалідів ВОІ СОІУ, а також до інвалідів України через Всеукраїнський часопис для інвалідів «Благовіст» з проханням надати інформацію про своє бачення стану медичного забезпечення людей з інвалідністю в Україні та відповідному регіоні, про проблеми, які повинні вирішуватись на рівні держави та безпосередньо на місцях щодо підвищення ефективності медичного забезпечення неповносправних людей.

Пропозиції, які надійшли від лідерів регіональних та місцевих організацій інвалідів, від інвалідів в певній мірі узагальнені та враховані в моїй інформації, ряд з них вивчаються.

Виходячи з цього, на розгляд Всеукраїнської конференції виносяться наступні пропозиції:

Звернутися до відповідних державних органів з наступним:

Розробити зміни та доповнення до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та внести до нього окремий розділ «Медичне забезпечення інвалідів».

Розробити та затвердити (за участю громадських організацій інвалідів) Державну програму: «Про забезпечення доступності та ефективності медичного обслуговування людей з інвалідністю», передбачивши в ній:

– безоплатне отримання у закладах охорони здоров’я всіх видів медичної допомоги;

– про безоплатний та пільговий відпуск лікарських засобів для людей з інвалідністю всіх груп та нозологій;  

– вдосконалення організаційної роботи з профілактики інвалідності за рахунок використання досягнень медичної науки, сучасних медичних та організаційних технологій;

– запровадження комплексної реабілітації людей з інвалідністю через мережу міжрегіональних, регіональних та місцевих медико-соціальних центрів;

– забезпечення якісного проведення оглядів необхідними спеціалістами з наступним складанням індивідуальних планів оздоровлення та лікування виявлених хвороб;

– прийняття окремих програм щодо поліпшення медичного забезпечення сільських інвалідів;

– запровадження сімейної медицини при наданні первинної медичної допомоги інвалідам;

– забезпечення потреби людей з інвалідністю у всіх видах протезування та у виготовленні ортезів згідно з медичними показниками;

– забезпечення людей з інвалідністю санаторно-курортним лікуванням з відповідним внесенням змін до Порядку забезпечення санаторно-курортними путівками деяких категорій громадян органами праці та соціального захисту населення;

– проведення широкої просвітницької роботи з питань профілактики інвалідності та формування здорового способу життя.

Відповідні зміни внести до Державної цільової програми «Національний план дій з реалізації Конвенції ООН про права інвалідів» на період до 2020 року» (розділ ХІІІ, «Здоров’я»).

До проекту Закону України «Про затвердження загальнодержавної програми «Здоров’я – 2020: український вимір» внести окремий розділ «Медичне забезпечення людей з інвалідністю».

Звернутись до Ради Міністрів АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій розробити відповідні програми щодо забезпечення доступності та ефективного обслуговування людей з інвалідністю.

Громадським організаціям інвалідів України необхідно активно включитися в розробку відповідних пропозицій щодо розробки та запровадження вищевказаних пропозицій. 

Тільки спільними зусиллями ми зможемо вплинути на підвищення ефективності медичного забезпечення людей з інвалідністю!

Бути щасливою,

бо інвалідність – не вирок!

Сучасна жінка – це і дружина, і мати, і фаховий працівник, і активна громадська діячка. Вона, виконуючи всі свої обов’язки, не забуває, що все ж є жінкою, - привабливою і обдарованою. Сучасна українська жінка, незважаючи на тяжку долю, в тому числі, інвалідність, залишається сильною духом. Вона може ставити цілі, які донедавна здавалися недосяжними, - а згодом їх досягає. Саме такі жінки зібралися 31 липня – 1 серпня у Західному реабілітаційному спортивному центрі «Інваспорт», що у с. Яворів Турківського району Львівської області для участі у семінарі-тренінгу. Тема цього заходу: «Покращення становища та розширення прав і можливостей жінок-інвалідів на виконання Конвенції ООН про права інвалідів». Організатор семінару – Львівська обласна асоціація інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України».

Жінка в Україні: декларації та реальність

Обговорення важливого питання місця жінки з інвалідністю в українському суспільстві об’єднало 30 керівників міських і районних осередків та активістів ЛОАІ. Метою семінару-тренінгу були спільні напрацювання громадських організацій щодо роботи стосовно залучення жінок-інвалідів до активного громадського життя.

Варто зауважити, що сучасні європейські документи гарантують жінкам рівні можливості та права. До прикладу, у Конвенції ООН про права інвалідів, ст. 6, зазначено: «Держави-учасниці визнають, що жінки-інваліди та дівчата-інваліди піддаються множинній дискримінації, й у зв'язку із цим уживають заходів для забезпечення повного й рівного здійснення ними всіх прав людини й основоположних свобод; держави-учасниці вживають усіх належних заходів для забезпечення всебічного розвитку, поліпшення становища та розширення прав і можливостей жінок, щоб гарантувати їм здійснення й реалізацію прав людини й основоположних свобод, закріплених у цій Конвенції».

Попри декларативну підтримку, жінки з інвалідністю в Україні все ж не мають подекуди найелементарнішого – доступу до вільного пересування, до інформації, до рівного неупередженого ставлення тощо. Однак навіть така ситуація для українських жінок не є безнадійною. Їхній силі волі та бажанню самореалізуватися можуть позаздрити представниці інших національностей.

«… але щаслива!»

Розпочали роботу з тренінгу «Я щаслива жінка», яку провела виконувач обов’язків голови Львівської обласної асоціації інвалідів Оксана Кіяновська. Всі учасниці семінару поділилися своїм баченням поняття щастя. Жінки висловлювали різні аргументи на користь того, чому вони є щасливими. Найчастіше звучали такі: я щаслива, бо живу на цьому світі, бо маю близьких мені людей, бо маю можливість допомагати таким, як я, людям з інвалідністю і потрібна їм. Усі присутні згодилися на тому, що кожен прожитий день – то є щастя. А Віра Дмитрів, голова Яворівської районної асоціації інвалідів, розповіла про свій досвід спілкування з хворими дітьми. Пані Віра поділилася власними переживаннями: «Коли я бачу дітей, які лежать і не можуть працювати ні руками, ні ногами і їм навіть сторінки Біблії перегортають батьки, але водночас ця малеча каже: «Я щаслива!», - тоді я думаю, якими ж насправді щасливими є ми».

Жінки, що приїхали з різних районів та міст Львівської області розповідали про свої болі та терпіння, які є в їхньому житті. Однак ці розповіді завжди мали «але»: «Але я щаслива!».

Треба стукати – і нам відчинять. А коли?

Розглядати питання жінок в нашому суспільстві слід комплексно. Тож під час семінару-тренінгу учасниці розмовляли і про працевлаштування, і про медико-соціальні експертні комісії, і про інформаційне забезпечення тощо.

Представниці жіночого комітету Львівщини висловили великий жаль стосовно ситуації із влаштуванням на роботу молоді з інвалідністю. Звучали думки про те, що працівники районних і міських товариств області долучалися до навчання молодих і перспективних дівчат, однак тепер у них просто відбирають можливість бути інтегрованими у трудові колективи. Свою історію кореспонденту «Благовіста» розповіла Тетяна Бариляк зі Стрия. Молодій дівчині під час проходження медико-соціальної експертної комісії не оформили індивідуальну програму реабілітації. Тож тепер її роботодавцеві треба чекати, доки таку програму оформлять, а Тані – сподіватися, що запис у довідці МСЕК: «потребує постійного стороннього догляду» не вплине на її бажання працювати. Згідно з Інструкцією про встановлення груп інвалідності, що зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 14 листопада 2011 р. за N 1295/20033, у п. 2.2. зазначено: «Висновок про нездатність до трудової діяльності готується лише у разі згоди інваліда (крім випадків, коли інваліда визнано недієздатним)». Таня розумна і здібна, вона може бути, до прикладу, секретарем, або виконувати іншу сидячу роботу. Дівчина сподівається, що лікарі МСЕК поставляться з розумінням до її бажання бути частинкою трудового колективу. Так, вона потребує постійного догляду, але не вимагає, щоб держава надала їй опікуна, адже поруч надійне плече мами, не вимагає, щоб їй заплатили більшу пенсію, а готова сама заробляти гроші своєю працею. То чому багатьох таких, як Таня держава не розуміє? Адже, пишучи молодим людям у програмах реабілітації про нездатність до трудової діяльності, лікарі не тільки руйнують мотивацію, пригноблюють дух юного покоління, а й позбавляють державу ще одного платника податків.

Конвенція про права інвалідів гарантує «право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку інвалід вільно вибрав чи на яку він вільно погодився» (ст. 27). Коли ж дочитаються до цих слів ті, від кого залежить доля людей з інвалідністю?! Учасниці семінару-тренінгу висловили сподівання, що це трапиться найближчим часом, бо хто стукає, тому відчинять. Представниці інвалідного руху також висловили низку пропозицій щодо того, що має бути зроблено, аби Конвенція про права інвалідів реалізовувалася. Насамперед, це розуміння владою тих проблем, які зараз є, її бажання допомогти та піти назустріч, надати підтримку та зорганізувати можливості.

Семінар-тренінг тривав два дні, однак його учасниці напрацювали чимало пропозицій для поліпшення становища жінок з інвалідністю в Україні. Хочеться вірити, що до них дослухаються, надавши можливість представницям слабкої статі бути залученими до активного громадського життя, і найближчим часом кожна жінка зможе сказати: «Я щаслива!» без будь-яких «але».