This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Львівська обласна асоціація

Всеукраїнської організації
Союз осіб з інвалідністю України

IMG 4635

Нещодавно у м. Київ, молодіжний комітетВсеукраїнської організації «Союз осіб з інвалідністю України» спільно з Національною молодіжною радою Українипровели форум «Інклюзивність молодіжного простору в Україні».

Організатором тематичного наповнення став молодіжний комітет, який очолює голова Закарпатського обласного товариства ВО СОІУ Денис Сухотін.

«Коли ми створили цей комітет, реакція була нейтральна. Але коли комітет почав працювати,

було реалізовано перший проект на 5 організацій, тоді на нього почали звертати більшу увагу» – відгукується голова ВО СОІУ Василь Назаренко.

15 березня Червоноградська міська громадська організація неповносправної молоді «Ніка» провела ХІІІ Театральні зустрічі «Червоноград скликає друзів». 

Театральні зустрічі «Червоноград скликає друзів» – це унікальний захід, адже він дає можливість дітям з інвалідністю проявити себе і показати свою акторську майстерність. Особливий він й тим, що на нього їдуть люди з інвалідністю з усіх куточків країни. Метою фестивалю є привернення уваги суспільства до дітей з особливими потребами, розкриття та розвиток їх талантів.

Організатор зустрічі – голова Червоноградської міської організації неповносправної молоді «Ніка» Наталія Хайсанова поділилась: «Я дуже радію тим колективам, які мають мужність, не дивлячись на умови, які у нас зараз є, приїхати і прийняти участь в зустрічах і показати своїх талановитих дітей».

12 березня у м. Миколаїв голова Миколаївського осередку Львівської обласної асоціації Всеукраїнської організації«Союз осіб з інвалідністю України» Михайло Васильович Бардин
провів зустріч осіб з інвалідністю з представниками влади.

Подію розпочала голова Львівської обласної асоціації Всеукраїнської організації «Союз осіб з інвалідністю України» Оксана Іванівна Кіяновська словами: «Сьогодні є кілька знаменних подій. Перша – це річниця дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Друга – початок періоду Великоднього посту. Це серйозний час, коли ми маємо заглибитись в себе: подумати про життя, про те хто ми в тому житті, як ми бачимо завтрашній день своїх дітей, що ми хочемо від Неба від Бога і що ми можемо йому дати. І третя подія – те що ми зібрались в переддень виборів. Адже влада, партнери та люди, які працюють в соціальних сферах з року в рік краще відчувають людей. Маємо зробити все для того, аби така тенденція залишилась».

Напередодні Дня захисника України 11 жовтня Городоцька районна асоціація інвалідів, Товариство захисту дітей-інвалідів «Прометей», громадська організація «Апостольська чота» Церкви Благовіщення м. Городка за підтримки Городоцької райдержадміністрації відвідали з гуманітарною місією Військово-медичний клінічний центр Західного регіону (м. Львів). Хлопців, які виявили неабияку мужність, захищаючи нашу державу, а сьогодні змушені лікуватися після поранень, продемонстрували чудовий концерт, подарували близько півтора сотні цікавих книг, а також пригостили солодощами та фруктами.
Ініціатором цієї поїздки була голова Городоцької районної асоціації інвалідів Ольга Пуненкова. Саме вона згуртувала довкола себе небайдужих людей і приємно, що серед них так багато юних патріотів.
Як зауважив голова Городоцької райдержадміністрації Володимир Ременяк, діти з інвалідністю, які виступали перед військовими, «своїм прикладом мають запалити хлопців до життя».
І справді, у хол терапевтичного корпусу почали сходитися все більше і більше військових з того моменту, як пролунали перші звуки голосу Ані Сапаєвої. Дівчинка проникливо заспівала пісню «Дай Бог», розпочавши концертну програму. «Я бажаю вам здоров’я і нехай усі ваші мрії завжди здійснюються!» - побажала Аня. Їй аплодували гучно, ще дужче підтримавши композицію «Намалюю тобі зорі» у її ж виконанні.
Діти з «Апостольської чоти» (керівник організації – їмость Уляна Гриділь) були ведучими цього красивого концерту. Закарбувалося в пам’яті одне з їх багаточисельних побажань українським воїнам: «Нехай пісні, які звучать сьогодні, обеззброять наших ворогів». Не знаю, чи пісні могли би обеззброїти, але патріотизм найкращих українців дає нам змогу жити в незалежній державі. Багато патріотичних віршів линуло до присутніх. Часто вони зумовлювали скупу чоловічу сльозу поранених вояків.
Гучними оплесками підтримували також співаків Лілію Яценко, Діану Штурин, Тріо Кучерики, колектив родини Штуринів – усі вони, незважаючи на інвалідність, виступали з усмішкою на обличчі та щирістю в душі. У кожному виступі лейт-мотивом був патріотизм, любов до рідної землі, родини, країни.
На час виступу городоччан хол терапевтичного корпусу перетворився на сцену та глядацький зал, де виступали із запалом і так же із запалом аплодували.
Дітки із Товариства захисту дітей-інвалідів «Прометей» передали чудові малюнки, які Аня Сапаєва вручила нашим захисникам. Мабуть, це не перший такий дарунок пораненим військовим, однак те, як бережно вони до нього ставилися, свідчить про їхню безмежну любов до кожного, хто є українцем, і передусім, до майбутнього нашої держави – дітей.
Голова Городоцької райдержадміністрації Володимир Ременяк пообіцяв військовим хоч би раз на квартал приїздити до них із такими концертами. А ще – висловив велику подяку волонтерці Світлані Сидоренко. Адже саме вона підказала, що книги будуть чудовим подарунком для поранених вояків.
Так швидко минула понад годинна концертна програма. Хлопці, які лікуються у центрі, розійшлися палатами, а волонтери із Городоччини збиралися їхати додому. Серед них і десятирічний Іванко Кучеркевич, незрячий хлопчик із Городка. Він виступав перед українськими бійцями у складі Тріо Кучерики, виконуючи пісню «Україна – це ти». Познайомившись, запитую: «Ким хочеш бути, як виростеш?» Не задумуючись, Іванко відповів: «Співаком».
Допоки українські воїни стоять на захисті незалежності нашої країни, в цього хлопчини будуть усі можливості втілити свою мрію в життя. Бо ж кожен може і повинен вносити свою лепту в розквіт Батьківщини.
Наталка РЕПЕТА
Фото автора
У Львові 12-13 жовтня 2017 року відбулася науково-практична конференція на тему «Сучасні методи попередження профілактики, лікування, забезпечення соціально-психологічної та медичної реабілітації жінок, хворих на РМЗ в післяопераційний та реабілітаційний періоди». Організатори конференції: ВГО «Національна асамблея людей з інвалідністю України» та ГО Львівський центр соціального захисту та реабілітації інвалідів «Созарін». Серед учасників заходу – близько 70 представників з усієї України.
До участі в конференції були запрошені фахівці медичної галузі, представники громадських організацій людей з інвалідністю, представники Департаменту гуманітарної політики ЛМР, Львівської обласної державної адміністрації, Львівського відділення Фонду соціального захисту інвалідів та інших структур державного рівня. На жаль, не всі запрошені представники владних структур взяли участь у заході, присвяченому чи не найпоширенішому онкозахворюванню серед жінок.
Конференцію відкрив Олександр Кернякевіч, голова правління ГО Львівського центру соціального захисту та реабілітації інвалідів «Созарін», наголосивши, що метою проведення заходу є надати корисну інформацію.
З вітальним словом до учасників звернулися заступник начальника відділу пільг, соціальних допомог і компенсаційних виплат Управління соціального захисту населення Департаменту гуманітарної політики ЛМР Галина Семків, представник ВГО «Національна асамблея людей з інвалідністю України» Олена Гриб, в.о. заступника директора Департаменту охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації Андрій Васько, які також наголосили на необхідності поширення інформації про захворювання, профілактику та сучасні методи лікування жінок, хворих на РМЗ, для раннього виявлення захворювання. Адже, за словами Олени Гриб, найбільше вражає, що значна кількість жінок, які мають такі проблеми, це жінки працездатного віку.
На два дні конференція стала важливим інформаційним середовищем, насиченим доповідями фахівців, спілкуванням учасників, обміном досвідом і порадами та відповідями на вагомі питання.
Так, за словами Ігоря Курія, завідувача поліклінічним відділенням Львівського державного онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру, рак молочної залози ось уже впродовж п’яти років займає друге місце після раку шкіри. У доповіді акцентувалося на потребі мамографічного скринінгу для раннього виявлення захворювання, адже це дає можливість органозберігаючих операцій і  легшого лікування. Скринінг проводиться для жінок 45-65 років, втім більшого ефекту можна було б досягти, проводячи діагностику серед жінок віком 40-70 років.
Колегу доповнив завідувач відділу патології грудної залози Львівського державного онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру Михайло Білич. За його словами, мамографія дозволяє побачити зміни в молочних залозах за 2 роки до того, як фахівець це помітить візуально. Для порівняння, в Україні відсоток виживаності рівний 56%, тоді як в США це 90%. Фахівець розповів про ймовірні причини захворювань та теперішні методи лікування і зазначив, що з кожним роком зростає відсоток органозберігаючих операцій.
З доповіддю «Кожна мить життя є безцінна» перед учасниками конференції виступила Оксана Горбкова, лікар-мамолог з медичного центру Святої Параскеви.
Як представник управління соціального захисту населення Галина Семків дала поради щодо звернень жінок для протезування молочної залози. За її словами, перш за все, необхідно звернутися у відділ соціального захисту за місцем реєстрації з відповідним комплектом документів, де працівник соцзахисту внесе дані у базу. Опісля цього, скерування передається на підприємство, де виготовлять протез. До протезу додаються допоміжні засоби, що визначає лікар. «Немає потреби у повторному зверненні. Ваше скерування є довічним», – наголосила вона.
У свою чергу Олексій Тишкевич, лікар-онколог, реабілітолог міжрайонної спеціалізованої онкологічної МСЕК КЗЛОР «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» розповів про медико-соціальну експертизу при раку молочної залози, види клінічних груп і групи інвалідності.
Присутнім не міг не запам’ятатися виступ практичного психолога, доктора психологічних наук, професора Марини Орап, яка розповіла про методи психосоматичної корекції, як засіб реабілітації жінок після мастектомії і акцентувала, що онкологічне захворювання має психологічне коріння, та дуже багато залежить від того, як людина реагує на свій діагноз. Адже є люди, які роблять одужання сенсом свого життя, а є такі, що просто відмовляються від своєї хвороби, тож необхідна фахова допомога психолога.
На психологічному аспекті також акцентував керівник міського психотерапевтичного центру, член Громадської ради МОЛЗ України Мирон Островський, особливо наголошуючи на небезпеці професійно-емоційного вигорання: «Важливість цієї конференції – маємо певну профілактику емоційного вигорання, бо ми собі будемо взаємно допомагати».
Учасники конференції неодноразово наголошували на необхідності узгодженої взаємодії хірургів і лікарів-реабілітологів, взаєморозуміння щодо порад жінкам у післяопераційний період та щодо лікування ускладнень.
Надзвичайно фахові поради учасники отримали від Ольги Бас, кандидата наук, викладача кафедри терапії та ерготерапії Львівського державного університету фізичної культури, магістра фізичної реабілітації, яка розповіла про аспекти сучасного підходу до реабілітації та профілактики ускладнень жінок після пролікованого раку молочної залози. Є чимало засобів реабілітації, однак є речі, які після таких операцій небажані, до прикладу, за словами Ольги Бас – це масаж.
Про важливість реабілітації багато сказав Юрій Присташ, онкохірург, асистент кафедри онкології та медичної радіології ЛНМУ, однак він наголосив: «У реабілітолога своє бачення, у пацієнта своє, а ми, онкологи, повинні давати свої рекомендації». Людина після операції повинна повернутись до того життя, яке мала до захворювання, а задля цього необхідна медична, психологічна, фізична та трудова реабілітація.
Про можливість трудового навчання, а відтак і здобуття нової спеціальності говорила Марія Коваль, завідувач відділення медичної реабілітації Державної реабілітаційної установи «Центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю «Галичина». Вона розповіла присутнім про роботу і послуги центру, де люди з інвалідністю можуть не лише навчатися, але й пройти медичну реабілітацію.
Осторонь не залишилася і нетрадиційна медицина. Зокрема, головний лікар обласного центру здоров’я, головний спеціаліст Львівської області з нетрадиційної медицини Юрій Островерха говорив учасникам конференції про необхідність прискіпливо вибирати продукти, враховуючи корисні та шкідливі їх властивості, та враховувати потребу біоритмів людини.
Зрештою, конференція була чи не найбільш корисна учасникам конференції не медичної галузі. До прикладу, Оксана Погаральська (35 років), яка була прооперована в жовтні минулого року, сказала: «Було цікаво послухати психолога, який говорив, що не потрібно опускати руки. Бувають жінки, що не говорять своїм чоловікам, дітям, самі йдуть на операцію, але їм потрібна підтримка, щоби хтось сказав: усе налагодиться».
За словами Олександра Кернякевіча, центр «Созарін» уже 22 роки займається протезуванням жінок, почали фактично першими в Україні, використовуючи чеські протези. За цей час вже більше 5 тис. жінок успішно пройшли протезування. Перший проект відбувся завдяки Фонду USAID, за пройдений час центр мав уже декілька реабілітаційних програм, які підтримували й інші фонди.
Сьогодні Національна асамблея людей з інвалідністю підтримує дві організації, які займаються проблемою раку молочної залози – це ГО «Созарін» і Всеукраїнська громадська організація онкоосіб з інвалідністю «Разом проти раку». Але, як запевнила Олена Гриб, асамблея відкрита до співпраці: «Якщо хтось хоче з нами співпрацювати, ми нікому не відмовляємо».
Ірина ХОМИН

Редакція газети Благовіст

Головний редактор

Тарасенко Леонід Аврамович

(032) 237 23 66

Заступник головного редактора

Репета Наталя Миколаївна

(032) 237 23 30

Кореспондент

Хомин Ірина Іванівна

(032) 237 23 30

Інженер-оператор

Притуляк Богдан Богданович

(032) 237 23 30,

Передплатний індекс

30518

Кожна людина має чимало шляхів для самореалізації. В тому числі, людина, яка має інвалідність. Це щодня доводить власним прикладом Ірина Новіцька. Дівчина родом із містечка Комарне, що на Львівщині. За фахом вона філолог, працює редактором. Опанувала також верстання і живопис. Пише поезію і прозу, перекладає, рецензує книги і кінофільми, малює. Має чимало публікацій у пресі, а ще – авторка власної збірки поезій під назвою «Мр3». Іра брала участь і перемагала у багатьох літературних конкурсах. А нещодавно ще й зацікавилася модою. Як учасниця конкурсу «Краса без обмежень – 2016» (відбувався у м. Краматорськ Донецької обл.) здобула титул «Міс Креативність». Дівчина з 2011 року пересувається в інвалідному візку через ваду кровообігу. Однак цей факт не заважає їй продуктивно проводити кожен день та мати активну життєву позицію. Нашу розмову про конкурс «Краса без обмежень – 2016», життя людей з інвалідністю на передовій зони АТО та роль кожного з нас у процвітанні країни, - читайте далі.
- Що спонукало Вас взяти участь у конкурсі «Краса без обмежень»?
- Мене ще від 2013 року запрошували взяти участь у цьому конкурсі. Я знала, що 2010 року моя подружка Ірина Кричковська, яка живе від мене всього за п’ять кілометрів, здобула титул «Міс Чарівність». А міс конкурсу 2015 року, Каріна Айрапетян зі Львова, остаточно переконала мене подати анкету. Це був для мене кардинально новий досвід. Я довго вагалась, але зрештою заповнила і надіслала анкету та фото. І вийшла у фінал.
- Чи виправдалися сподівання?
- Я покладала сподівання на процес, а не на результат. Тому я була у виграшному становищі: всі мої здобутки та приємні враження залежали винятково від мене! І сподівання виправдались, безперечно. Я мала намір уперше в житті побувати на Донбасі – і побувала; спробувати приміряти на себе новий імідж – і приміряла; познайомитися з новими цікавими людьми – і познайомилася. Візаж, танці, бальне плаття, світський етикет – усе це було для мене незвичним. Я люблю спортивний, вільний одяг, не вживаю засобів макіяжу, трудоголік – майже не буваю на вечірках. І тут з’явилася нагода здобути нові вміння. Це було захопливо й цікаво, хоча іноді так важко, що опускалися руки. А руки опускати нам аж ніяк не можна (сміється). Найважче давалися танці у швидкому темпі. А ось вальс дуже сподобався. Щодо результату – щиро вдячна організаторам і спонсорам за цінні призи, нагоду побувати в санаторії «Слов’янський». Титул «Міс Креативність» – то цілком моє. Я думаю, що інакше й не могло бути – це риса, яку я сама в собі чи не найбільше ціную.
- Яким було перше враження від побаченої ситуації на сході України, поблизу зони АТО?
- Знаєте, багато хто застерігав мене перед поїздкою: подумай, там війна, гради, сепаратистські настрої… Я пропонувала двом людям поїхати зі мною як супровід, щоб допомогти мені порадами стосовно візажу, – вони відмовились. Їхнє право, звісно. Проте я побачила чудове зелене місто. Паркани, мости, стовпці – пофарбовані в жовто-блакитний колір. Від людей – взаєморозуміння й підтримка. Ніде не чути залпів чи войовничих закликів. Навпаки, донбасяни стверджують, що хочуть миру. Був День міста, краматорчани безтурботно розважались. Веселі й трудящі люди, незважаючи на місяці окупації… Місто розбудовується, Донбаський міжрегіональний центр професійної реабілітації, куди нас, учасниць, поселили, – нещодавно відремонтований. Як я зрозуміла, левову частку фінансування на це виділяє місцеве самоуправління. До речі, приємним було знайомство зі Світланою Фоміною, Надією Поламарчук, подружжям Святошенків, Андрієм Ульяненком – я дуже рада, що завдяки конкурсові знаю цих людей. Я описала свої враження на профілях у Фейсбуку і Вконтакті. Там є і про екскурсію в Семенівку, поблизу якої один мій приятель отримав поранення під час волонтерської поїздки в АТО. Це дивовижний район Слов’янська. Деякі будинки знесені до фундаменту, майже всі – зачеплені снарядами. У глибині видно й відбудовані оселі – доля цієї місцини подібна до долі спинальника, який після травми довго і вперто реабілітується і часто в цій справі мусить покладатися лише на себе… Адже мешканцям, що відбудовують свої зруйновані будинки, іноді годі допроситися компенсації від уряду.
- На прифронтовій території все ще залишилося чимало людей з інвалідністю. У яких умовах вони там живуть?
- Прифронтова, не прифронтова… Цей фронт – рубець на тілі України. Від таких ран страждає весь організм. Переміщених осіб можна зустріти повсюди. Я знаю багатьох, із якими ми вчились у Львівському центрі реабілітації, відпочивали в Саках чи просто перетинались. Вони знаходять собі місце під сонцем, роботу, влаштовують особисте життя. Мають і багато проблем – із відсутністю або відміною соціального транспорту, з працевлаштуванням, забезпеченням візками… Один приятель з Лутугиного ще давно розповідав мені, як йому доводиться переповзати в іншу кімнату, рятуючись від обстрілів. Брак продуктів, води, родичі ховаються в підвалі, а він стереже дім від мародерів. Така реальність. Тепер там так звана ДНР, і зв’язок втратився. У рамках конкурсу я теж познайомилася з переміщеними людьми. Вони надзвичайно сильні духом. Багато хто вчиться або проживає в Донбаському центрі реабілітації. Одна з учасниць, яка колись жила в Горлівці, розповідала про терикон якраз навпроти дому, про чорний сніг… Врізалось у пам’ять. Вони люблять свою маленьку батьківщину. Згадують про неї з ніжністю… і – так ніби між іншим – про вибиті вікна в будинку, які марно було засклювати, і так доводилось перебувати холоди. Хтось мусив полишити рідну домівку, а хтось і надалі залишається там. Краматорськ, Слов’янськ і інші міста північного Донбасу прийняли велику кількість переселенців – як і міста Дніпровщини, Харківщини, Київщини. На це, мабуть, треба більше зважати у внутрішній політиці, ніж це робиться зараз. Добре, коли навколо добрі люди і міська влада йде назустріч. Але ця проблема має усвідомлюватись на загальнодержавному рівні. Зокрема і на заході України.
- У багатьох конкурсах краси звучить фраза «Краса врятує світ». На Вашу думку, чи допоможе вона повернути мир в Україні?
- Це мрія багатьох класиків: Достоєвського, Уайльда… Проте я вважаю, що потрібно щось суттєвіше. Головне – взаєморозуміння, взаємна підтримка… Вміння вести суперечку конструктивно, відкинувши упередження. Вміння ламати стереотипи. Співчуття до чужого лиха – хоч би в якому таборі був той, хто страждає. Намагання виправити помилки минулого. А краса… Ці перелічені риси і є красою – внутрішньою красою людини. І, звичайно, приємно, коли, як то кажуть, «є на чому оку спочити».
- Останнім часом у нашій країні розвинувся рух «мистецтво заради миру». Ви, як надзвичайно творчо обдарована людина, чи плануєте долучатися до цього руху (а чи, може, вже мали такий досвід)?
- Звичайно, підтримаю будь-яку ініціативу, про яку дізнаюсь. Це моя позиція, яка за останній рік ще більше укріпилася. Гляньте на світ, що нас оточує. На колишніх солдатів, які не в змозі вирватися з полону посттравматичних станів, на незліченну кількість вимушених мігрантів, на могили загиблих, на дітей-сиріт, на те, як на збройних конфліктах наживаються гравці великого бізнесу та політтехнологи… Я – людина мистецтва. Малюю, пишу, трохи співаю. Люблю чесну журналістику. Проголошувати мир і неповторність кожної людини – почесна справа. Тут я згідна з Оскаром Уайльдом: мистецька підтримка миру здатна зробити багато.
- Яка роль, на Вашу думку, пересічного українця, в т. ч. з інвалідністю, в процвітанні країни?
- Безпосередня! Нарівні з усіма брати участь у примноженні національного багатства! «Зробити щось, лишити по собі» – головна місія людини в цьому світі. Роби, що можеш, вмієш, хочеш, – тоді матимеш душевний спокій, досягнення у своїй діяльності, високу самооцінку, пошану інших… І не варто списувати невдачі або інертність на свою інвалідність. Не сприймаю людей, яким ліньки розвиватись і вдосконалюватись: вони марнують своє життя, а потім вдягають маску невизнаних геніїв. Нічого не робити – це ж нудно! Нічим не займаєшся – і спілкуватись ні про що, і сказати про себе нічого… Це дуже круто, коли я чую про людей з інвалідністю – підприємців, засновників і активних діячів організацій, майстрів прикладного мистецтва, вчителів, телеведучих, масажистів, волонтерів у різних заходах, чемпіонів Паралімпіади, світових рекордсменів, зрештою, просто дуже гарних господарів і господинь… Кожен спинальник знає: не будеш рухатися – буде контрактура. Не будеш розвиватися – загрожує така своєрідна контрактура… контрактура душі.
- Що Ви хотіли б ще сказати, про що я не запитала?
- Хотіла б передати привіти всім новим друзям, з якими я познайомилася в Краматорську. Я нечасто вам телефоную, але вас постійно згадую. Жаль, що ці кілька днів минули так швидко. Хотіла б побажати працівникам Донбаського центру реабілітації та всім, хто підтримує цей заклад, здоров’я, сили і наполегливості в їхніх починаннях, мирного неба і процвітання! І ще раз подякувати за гостинність. А всьому південному сходові України бажаю щасливо впоратися з труднощами, жити і зростати!
Запитувала Наталка ПАВУК
НА ФОТО: Ірина Новіцька
Фото Артема Гетьмана

«Благовіст» створено, щоб зарадити обездоленим і словом і ділом.

Саме ці слова зі звернення до інвалідів, до читачів, до людей доброї волі, надруковані в першому номері часопису, стали дороговказом для «Благовісту», який торує тернистий шлях вже 25 років поспіль.

Часопис «Благовіст» - ровесник нашої незалежної держави, заснований Львівською обласною асоціацією інвалідів, став першим друкованим виданням для людей з інвалідністю. З 1996 року співвидавцями газети є Всеукраїнська організація інвалідів «Союз організацій інвалідів України» та Львівська обласна асоціація інвалідів ВОІ СОІУ.

За 25 років виходу в світ «Благовіст» не відступилась від мети видання, від своїх принципів та завдань, проголошених в першому номері: «Газета «Благовіст» нестиме вам світлі, добрі вісті. Та будуть в «Благовіст» ще й іскри гніву благовісні, що спопелятимуть лжу, підступність, нечесність, зло. Будемо разом іти до очищення і допоможемо очищатись тим, хто в душі, усім своїм єством зневажає інвалідів».

Сьогодні слід згадати тих, хто стояв біля витоків створення та становлення газети «Благовіст». Це Борис Машталярчук, Юрій Погоріляк, Леонід Тарасенко, Валерій Грабовський, Любомира Сухонос, Андрій Діденко, Валентина Щурин, Лариса Дедишин, Віктор Корнієнко, Романія Данилюк, Віталій Поздєєв та нші.

Зараз в газеті працюють члени Національної спілки журналістів України: Леонід Тарасенко (головний редактор), Микола Ільницький (заступник головного редактора), Наталка Павук (кореспондент), інженер-оператор (верстка) – Богдан Притуляк.

За 25 років «Благовіст» пройшов важкий і тернистий шлях. Шлях становлення, шлях вироблення напрямків роботи, шлях фінансових трудностей, шлях серйозних випробувань. Це був час, коли народ України став на шлях побудови незалежної держави. Це був час боротьби течій, рухів, партій, які намагались приватизувати право на засоби масової інформації. Та «Благовіст» вистояв, не збочив, був і є незалежним виданням. Важливим в роботі і надалі  вважаємо домагання реалізації законодавчих та нормативно-правових актів, державних програм, заходів, висвітлення та узагальнення пропозицій громадських організацій людей з інвалідністю, розширення інформаційного поля, поглиблення правових знань, роз’яснення соціальної політики державних органів стосовно осіб з інвалідністю. Загалом же, наша діяльність зводиться до головного – здійснювати правовий та соціальний захист людей з інвалідністю.

Сьогодні перед газетою «Благовіст» стоять нові серйозні завдання. Газета більш гостро і принципово висвітлюватиме питання реалізації в Україні вимог Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю. Ми будемо домагатись прийняття Закону України «Про статус осіб з інвалідністю в Україні», внесення змін в чинне законодавство згідно із стандартами Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю щодо забезпечення права на доступ людей з інвалідністю до інформації.

«Благовіст» спільно з громадськими організаціями людей з інвалідністю здійснюватиме моніторинг виконання чинного законодавства та інших нормативно-правових документів стосовно людей з інвалідністю та домагатиметься їх реалізації. Разом з тим, через газету «Благовіст» ми будемо гостро ставити питання приведення законодавчих та нормативно-правових актів стосовно людей з інвалідністю у відповідність до вимог Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю.

Сьогодні, коли Україна фактично знаходиться у стані економічної і політичної кризи, «Благовіст» під особливий контроль візьме питання забезпечення з боку держави достатнього рівня життя, правовий та соціальний захист людей з інвалідністю. Йдеться про матеріально-побутове забезпечення, підвищення пенсій та соціальних виплат, транспортне обслуговування, медичне забезпечення, доступність, індивідуальну мобільність, працевлаштування та трудову реабілітацію тощо. Одночасно «Благовіст» сприятиме вирішенню конкретних проблем людей з інвалідністю, відстоюватиме їх права.

Сьогодні газету «Благовіст» вітають з 25-річним ювілеєм Національна спілка журналістів України, керівники органів влади, громадські організації, журналісти. Чимало листів, побажань надійшло від наших шановних дописувачів та читачів. Приймаємо їх і кажемо: Спасибі! Спасибі за підтримку, пропозиції й критику, поради й побажання. Спасибі за те, що ви – з нами.

Нехай нас об’єднує і згуртовує «Благовіст»!

Нехай прийде Боже благословення у кожну нашу домівку.

Головний редактор

Всеукраїнського часопису «Благовіст»                     Леонід ТАРАСЕНКО

Здається, тільки вчора весь світ спостерігав за відкриттям Паралімпійських ігор-2016 в бразилійському Ріо, аж ось змагання добігають кінця. Українські спортсмени з першого дня цього найважливішого старту чотириріччя докладали всіх зусиль, щоби синьо-жовтий стяг майорів якомога частіше. Як результат – Україна в трійці лідерів Паралімпіади-2016.
Цікаво, що вже першого дня змагань наші спортсмени завоювали 1 золоту, 1 срібну та 7 бронзових нагород і посіли третє місце за загальною кількістю медалей.
Першу для України медаль завоював Руслан Катишев у стрибках в довжину. Результат 6 м 20 см забезпечив йому бронзову нагороду.
Яскраву крапку першого дня змагань поставив плавець Євгеній Богодайко. Він у стометрівці на спині виявився найкращим, поклавши таким чином у скарбничку України таке очікуване перше золото.
З кожним днем змагань наші паралімпійці нарощували результати. У другий день їм вдалося вибороти 6 золотих, 5 срібних та 6 бронзових нагород. Цей успіх супроводжувався рекордами Європи, світу, паралімпійських ігор. Світові рекорди встановили легкоатлет Ігор Цвєтов, у плаванні – Геннадій Бойко та Дмитро Залевський. Рекорди Європи встановили плавці – харків'янин Максим Крипак (дебютант Ігор-2016) та відомий всьому світу дворазовий чемпіон і дворазовий срібний призер Паралімпіади в Лондоні та чемпіон Паралімпіади в Ріо уже згаданий Євгеній Богодайко. Паралімпійський рекорд був встановлений у плаванні Катериною Істоміною.
За результатами третього дня змагань, у підсумку з попередніми, національна паралімпійська збірна команда України на ХV літніх Паралімпійських іграх мала в своїй скарбничці вже 37 медалей різного ґатунку, з яких 12 золотих, 10 срібних та 15 бронзових. Цей результат дозволив зберегти третє рейтингове місце серед усіх команд, представлених на іграх в Ріо.
Третій день змагань був особливо плідним на паралімпійські рекорди, яких українці поставили аж п’ять. Три з них – у плаванні, а саме – Єлизавета Мерешко – дебютантка Паралімпіади в Ріо – двічі встановила паралімпійський рекорд в попередньому запливі, пропливши дистанцію 50 м вільним стилем за 33.58, а увечері – 33.43, покращивши здобутий власний рекорд на 00.15. Данило Чуфаров встановив паралімпійський рекорд на дистанції 200 м комплексним плаванням у класі SM 12. Двічі встановила паралімпійський рекорд у жимі лежачи у вазі 102 та 107 кг відповідно титулована пауерліфтерка Лідія Соловйова. Цікаво, що вона є володаркою 3 золотих, 1 срібної та 1 бронзової медалей Паралімпіад 2000, 2004, 2008, 2012 та 2016 років.
Напруга зростала. Адже, заявивши себе однією з найсильніших світових команд, треба було утримувати рівень виступів. Уся країна спостерігала за перебігом Паралімпіади. Тож четвертого дня українці не підвели: 6 золотих, 3 срібних і 3 бронзових нагороди – знай наших!
Під час нагородження плавців (дистанція 200 м комплексним плаванням) п’єдестал весь був українським! Ця подія потішила і, мабуть, трохи здивувала. Адже ми бачили такі ситуації, коли нагороджували китайських спортсменів, а тут – українці Денис Дубров, Максим Крипак та Дмитро Ванзенко, які, до того ж, є дебютантами Ігор.
За українську збірну вболівала вся країна. Президент Петро Порошенко на своїй сторінці у фейсбук зазначив: «Виступ українських паралімпійців у Ріо просто неймовірний. Дякую всім українським спортсменам! Ви своїм прикладом щодня доводите, що неможливе можливо!»
І так кожен день Паралімпіади в Ріо – боротьба, запеклі змагання за звання найкращого. Українці виявили неймовірну жагу до перемог, бажання прославити свою країну. І за це їм велика подяка від усього українського народу.
На час верстки номера, який ви тримаєте у руках, (вечір 14 вересня) Україна посідала ІІІ місце за кількістю золотих нагород та загальною кількістю медалей (у нас - золотих, срібних, бронзових нагород). Попереду нас лише Китай та Велика Британія.
Ми вболіваємо за успішне закінчення Паралімпійських ігор-2016 для національної збірної України. Закриття змагань відбудеться 18 вересня. А підсумки участі українських спортсменів у Паралімпіаді в Ріо читайте в наступному номері «Благовіста».
Підготувала Наталка ПАВУК
НА ФОТО: яскраві моменти Паралімпіади-2016




Союз організацій інвалідів України Національна асамблея інвалідів України Міністерство соціальної політики України Президент України
Верховна Рада України Кабінет Міністрів України Львівська обласна рада Львівська облдержадміністрація
Львівська міська рада Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві Пенсійний фонд України Фонд соціального захисту інвалідів
#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123